Актуальні питання підтримання державного обвинувачення в суді

Підтримання в суді державного обвинувачення прокурором є однією з його конституційних функцій. Тому в інтересах захисту прав людини і посилення боротьби зі злочинністю дуже важливо забезпечити підвищення якості та ефективності цієї діяльності.

На мій погляд, підтримання державного обвинувачення є складовою частиною такого більш широкого виду державної діяльності, як кримінальне переслідування осіб, котрі вчинили злочини. А кримінальне переслідування — це невід'ємна частина правоохоронної функції держа-ви.

Здійснюючи кримінальне переслідування, прокурор порушує кримінальні справи, може брати участь в їх розслідуванні, санкціонує важливі процесуальні рішення слідчих органів, за-тверджує обвинувальні висновки у кримінальних справах і надсилає їх до суду. Усі ці дії він вчи-няє безпосередньо. Підтримуючи ж обвинувачення при розгляді справ судом першої інстанції, прокурор здійснює кримінальне переслідування шляхом формулювання своєї позиції.

У теоретичному плані обвинувально-судова діяльність може розглядатись і як різновид пред-ставництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді. І справді, покладення краю злочинним проявам, послідовне проведення в життя принципу невідворотності покарання, до-держання силовими структурами прав людини становлять предмет державного інтересу чи ін-тересу окремої особи.

Підтримання прокурором державного обвинувачення в суді знаходиться у нерозривному зв'язку з виконанням покладеного на нього ст. 34 Закону України «Про прокуратуру» обов'язку сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ і постанов-лений судових рішень, що ґрунтуються на законі.

Досить поширеною є думка, що прокурор є лише одним з учасників судового засідання, оскільки він згідно з ч. 1 ст. 35 Закону «Про прокуратуру» має рівні права з іншими його учасни-ками, насамперед з підсудним та його захисником. Це положення треба розуміти так, що і прокурор, і захисник повинні мати рівні можливості для пошуку і дослідження доказів та для обґрунтування перед судом своєї позиції. Проте завдання, які стоять перед ними, та їх обо-в'язки істотно різняться.

Сприяння судові у всебічному, повному та об'єктивному розгляді справ і прийнятті рішень, що ґрунтуються на законі, — це виключна прерогатива прокурора як представника органу пуб-лічної влади, призначеного для захисту прав і законних інтересів громадян та держави. На жод-ного з інших учасників процесу таке завдання не може бути покладено, оскільки вони керуються власними інтересами. Так, з урахуванням цього поведінка захисника, який не розголошує в суді відомих йому доказів, що підтверджують винність підсудного, є цілком правомірною, хоч це й не сприяє об'єктивному та повному з'ясуванню всіх обставин справи.

З точки зору С.А. Альперта, під обвинуваченням треба розуміти засновану на законі проце-суальну діяльність, спрямовану на викриття обвинуваченого у вчиненні злочину, застосування до нього справедливого покарання, а у відповідних випадках — заходів виховного характеру або гро-мадського впливу1. У ч. 1 ст. 30 проекту нової редакції Закону «Про прокуратуру», внесеного на розгляд Верховної Ради України групою народних депутатів 14 липня 2000 р., зазначено, що під-тримання державного обвинувачення є процесуальною діяльністю прокурора по відстоюванню останнього перед судом з метою забезпечення реалізації кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин.

Вважаю, що цим та іншим подібним до них визначенням властива певна однобічність. Адже ті, хто є прихильником наведеної вище позиції, не враховують того, що прокурор повинен не тільки переконати суд у винності підсудного, а й вжити в межах наданих йому процесуальних прав заходів, спрямованих на встановлення всіх істотних обставин справи, як тих, що підтверджують вину, так і тих, які її спростовують або породжують сумніви щодо обґрунтованості обвинувачення, а, отже, роблять неможливим винесення обвинувального вироку. Це інколи ставить обвинувача перед вибором: підтримувати обвинувачення в повному обсязі, зберегти хоч би якісь «крихти» від мого попереднього обсягу чи відмовитись від обвинувачення повністю.

Проте навряд чи відмова від обвинувачення може вважатись органічною функцією його підтримання. Вона завжди має вимушений характер і є наслідком збігу несприятливих для обви-нувача обставин. Загалом же принцип презумпції невинуватості, закріплений у ч. 1 ст. 62 Конс-титуції України, має стосовно до обвинувальної діяльності прокуратури досить своєрідне забарв-лення. Будь-яка презумпція може бути або підтверджена, або спростована. В разі пред'явлення обвинувачення у кримінальному процесі вона здебільшого спростовується. Надсилаючи до суду справу, прокурор, природно, переконаний у винності обвинуваченого. Підтримуючи державне обвинувачення, він повинен спростувати перед судом презумпцію невинуватості щодо конкрет-ної особи чи групи осіб. Тому надіслання прокурором справи до суду без наявності для цього до-статніх підстав є щонайменше службовим проступком з його боку.

У зв'язку зі сказаним вище не можна однозначно оцінити справедливість висловлюваних у за-собах масової інформації, в тому числі зарубіжних, нарікань щодо невеликої кількості виправдуваль-них вироків у справах публічного обвинувачення, які виносяться судами України. Пропонується брати приклад з Західної Європи і США, де даний показник досягає 20%. З одного боку, це справді можна вважати демонстрацією торжества справедливості з боку незалежного й неупередженого суду. Однак не можна забувати, що навіть благополучний кінцевий результат лише частково компенсує моральні переживання та збитки осіб, незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності, а згодом виправданих. Тому, одним з важливих критеріїв оцінки роботи органів про-куратури має залишатись ефективність підтримання державного обвинувачення. Кожний випадок постановлення судом виправдувального вироку повинен розглядатись як надзвичайна подія з усіма наслідками для осіб, які безпідставно висунули обвинувачення і підтримували його.

Підтримання прокурором державного обвинувачення в суді — це його діяль-ність, спрямована на обґрунтування вини підсудного у вчиненні інкримінованого йому злочину з ураху-ванням матеріалів досудового і судового