“варварських правдах” відповідала конкретно-образній правосвідомості германців, для яких мова юридичних абстракцій була далекою і незрозумілою. Роль правового ритуалу була пов’язана із самим характером ранньофеодального судочинства, яке ще не знає сформованого порядку публічного, держаного захисту життя й інтересів окремої особистості. “Варварські правди” несуть на собі тягар старих родоплемінних відносин, відображають ще племінну свідомість германців. У цих пам’ятниках права особистість не відділена від колективу, а придатність людини визначається належністю до роду, общин, великої сім’ї. Поза цими колективами людина не мала ніяких прав.
Вигнання з общини, роду, сім’ї залишалося одним із найтяжчих покарань, передбачених Салічною Правдою.
З племінною свідомістю варварів був пов’язаний і персональний характер дії норм, зафіксованих у “варварських правдах”.
Записуючи свої звичаї, германці прагнули зберегти свою племінну спільність перед лицем реальної загрози її краху. Звідси й особливості судових процедур з їх публічними ритуальними діями , які повинні були демонструвати вірність варварів своїм споконвічним традиціям, звичаям. Історія держави і права зарубіжних країн. К. Г. Федоров. К.: “Вища школа” 1994, с. 225
Розділ ІІ. Галузі права за Салічною Правдою.
У Салічній Правді не має чіткої класифікації в залежності від сфери правового регулювання, тобто за галуззю права. Однак проаналізувавши Салічну Правду як нормативно-правовий акт, можна все ж таки зробити певну класифікацію норм, що закріплені в цьому акті. Це дозволяють зробити, ті правові звичаї, що закріплені в Салічному законі й утворюють певну сукупність, тобто певні групи. Саме виходячи із певних однорідних норм права можна виокремлювати певні галузі. насамперед можна виокремити групи правових норм, що регулюють майнові, договірні, шлюбно-сімейні та кримінально-правові відносини. Надалі мова піде про кожну з цих галузей детальніше.
2.1 Майнові відносини.
В Салічній Правді немає ще однозначного поняття власності. До рухомих речей, що знаходяться у власності окремих осіб чи сімей, застосовується термін “світ” на відміну від терміну “чужий” Ливанцев К. Е. История буржуазного государства и права: Учеб. пособ. для студентов. Л.: ЛГУ, 1986, с.97. Рухоме майно у франків безперешкодно відчужувалось, передавалось у спадщину одному із членів сім’ї померлого або родичу зі сторони матері чи батька. Більшість приписів Салічної Правди присвячено охороні права власності на різні рухомі речі. В ній зі всіма подробицями розглядаються випадки крадіжки великої рогатої худоби, а також овець, собак, бджіл, свиней та ін.
По-іншому закріплює Салічна Правда право на землю., якою володіла сім’я, розрізняючи присадибну ділянку, орну землю, луги і ліси. Тут часто згадується обгороджена ділянка, при цьому передбачається значний штраф за підпал чи зруйнування загороди (ХV, 5) Хрестоматия по общей истории государства и права/ под ред. К.И Батыра. М.: Юрист, 1996,с. 178.Житлу в Салічній Правді надається особливе значення. Сюди приходить кредитор, щоб витребувати борг у позивача, щоб визвати відповідача в суд. Карається не тільки крадіжка в межах дому чи двору високим штрафом (45-63 сол.) 2-3 соліда коштувала у франків корова., але й просте проникнення на територію маєтку після заходу сонця. Крадіжка з нападом і знищенням сторожових собак тягне за собою штраф в 300 сол., що рівний вергельду за вбивство вільної людини. Все це засвідчує про те, що присадибна ділянка перейшла у приватну власність.
Про перехід орної ділянки-аллода в приватну власність свідчать різноманітні відносини в Салічній Правді щодо орної землі, лугів, пасовиськ, лісів, які ще залишаються в общинній власності. Салічна Правда карає сам факт порушення кордону орного поля без дозволу хазяїна, передбачаючи покарання за проїзд по чужому полю в 3 сол., за обробіток чужого поля в 15 сол., за посів на чужому полі в 45 сол. Якщо ж стороння людина вступила на виділений сім’ї наділ общинного луг, то це не вважалося злочином. Більш того, якщо він скосив траву, то втрачав лиш сіно на користь володільця лугу.
В Салічній Правді нічого не сказано про купівлю-продаж землі. Інститут наслідування землі тільки зароджувався. Земля передавалась у спадок по чоловічій лінії нащадком померлого (ІХ, 5). В титулі “Про аллоди” навіть не ставиться питання – кому передавалася орна земля, якщо у померлого не було синів. Судячи з усього ця земля ставала вимороченою або переходила роду. По-іншому вирішувалося це питання вVІ ст. На основі едикту короля Хільперіка (561-584р.р.) земля в спадок могла переходити не тільки до синів але й донькам, братам, сестрам померлого. В цей же час окремі лугові і лісові ділянки також переходять в аллодільну власність окремих осіб.
Про існування у франків общинної власності на землю свідчать також і інші титули Салічної Правди, зокрема “Про переселенців”. Переселитись на територію общини “чужому” можна було тільки за згодою всіх членів общини. Якщо хоча б один із них висловлював протест, переселенець повинен був покинути общину. Характерно, що граф, виконуючий рішення общинного суду про виселення “чужинця” повинен був з’являтися не в дім переселенця, а на той наділ общинної землі, який ним був оброблений.
Салічна Правда знала інститут набувної давності. Якщо на протязі року і одного дня ні одна людина із членів общини не виявила протесту проти виселення “чужинця”, то його землеволодіння починалось охоронятись правом. В цьому титулі Салічної Правди по суті санкціонується присвоєння общинної землі наближеним до короля, так як забороняється протестувати проти переселенця, якщо на це була спеціальна королівська грамота. Протестуючому проти королівського розпорядження присуджується до штрафу в 200 сол. История государства и права зарубежных стран/ под ред. Жидкова и