2.2 Договірні відносини

Ця галузь права не одержала значного розвитку у франків. Це характерна риса права ранньофеодального суспільства, якій притаманне дрібне натуральне сільське господарство, слабкий розвиток товарно-грошових відносин. В Салічній Правді відсутні посилання на загальні умови дійсності договорів, але вільне волевиявлення сторін необхідне при укладенні таких договорів, як купівля-продаж, міна, поклажа, застава, позика, дарування. Це волевиявлення здійснювалось в тій чи іншій символічній процедурі, наприклад, шляхом кидання другій особі “ на підлогу стебла або, як відомо з інших джерел, передачі дверей при продажу будинку. Фактичний володілець рухомої речі був зобов’язаний довести, що він купив чи поміняв її, в протилежному разі він не міг бути об’явлений злочинцем. История государства и права зарубежных стран/ под ред. Жидкова и Крашынниковой. Т. 1, М., 1987, с.223

Детально в Салічній Правді розглядався договір займу. Кредитор міг вимагати повернення боргу, обминаючи судове займання. Якщо боржник не захоче платити по зобов’язанню після того, як кредитор зажадає повернення боргу, з’явившись до його дому в супроводі свідків, він “запрошується” кредитором в суд ( до трьох раз, через тиждень). При кожній неявці в суд з боржника визискується штраф. Борг міг бути повернутий з допомогою графа і рахінбургів шляхом конфіскації відповідної частини майна боржника. В цьому випадку 1/3 боргу йшла в прибуток графа.

Салічна Правда знає досить своєрідний договір дарування (анатомію), який укладається на користь третьої особи. Суть анатомії зводилась до того, що Власник передавав своє майно або її частину якій-небудь довіреній особі, яка не була його родичем з обов’язком останнього через рік передати це майно призначеним спадкоємцям. Анатомія здійснювалася публічно на загальних зборах з представництвом тіуна з дотриманням строгої символічної процедури, яка могла б при передачі майна спадкоємцям бути засвідчена клятвою “в присутності короля або в судовому засіданні” за наявності не менше ніж трьох свідків. В такому складному порядку дарування речей можна побачити вплив старих заборон на відчуження великосімейної власності на члену сім’ї. З допомогою анатомії вводиться фактично не відомий раніше франкам інститут спадкування за заповітом.

Порушення договору могло потягнути за собою не тільки майнову, але й особисту відповідальність боржника. Боржник у випадку не виконання зобов’язання, як правило, ставав рабом кредитора. По деяким правдам, наприклад, по Баварській Правді, поряд із боржником рабами ставали його дружина і діти История Франции в трёх томах/ под. ред. А. З. Манфреда, Т. 1, М.: Наука, 1972, с. 41..

2.3 Шлюб і сім’я

Сім’я у франків носила патріархальний характер, але влада батька не була настільки широкою, як, наприклад, в Римі. Вона нагадувала швидше сувору по життєву опіку над дружиною, дочкою, сином. Опіка над сином припинялася з досягненням 12 років.

Шлюбу і сім’ї в Салічній Правді присвячено незначну кількість статей. Шлюбу передував договір між сім’ями нареченого і нареченої. Згода батьків прямо вимагалася в Капітул ярі І до Салічної Правди. Переманювання чужої нареченої тягнуло за собою відшкодування шкоди нареченому – рівному 15 сол., а переманювання чужої дружини загрожувало штрафом в 200 сол.

Заборонялися шлюби з деякими родичами і свояками. Такі шлюби оголошувалися не дійсними, а діти, що народжувалися в них, - незаконнонародженими (ХІІІ, 9). Шлюб із рабом тягнув за собою втрату свободи, просте співжиття з рабинею – штраф в 15 сол., із вільною – 45 сол. За Капітулярієм І жінка, що вступила в шлюб з рабом, об’являлась поза законом, її майно переходило в казну, родичі могли без наказано вбити її. Раб, що одружився із вільною жінкою, підлягав колесуванню. Салічна Правда приписує великий штраф за викрадення жінки, борючись проти старогерманського звичаю викрадення дружин.

Неодружена жінка у германців користувалася деякою самостійністю. Джерела, наприклад, не мають яких-небудь даних про опіку вдів зі сторони старших чоловік-родичів. та все ж Салічна Правда вказує на утиск прав вдів. Вона не могла, наприклад, вдруге вийти заміж без дозволу суду і оплати визначеної суми (reipus) родичам померлого чоловіка. В протилежному випадку її новому чоловіку загрожував штраф в 63 сол.

Особливістю старогерманського звичаєвого права було те, що жінка володіла власним майном, приданим, яке надавалось її батьком, а чоловіком в якості “шлюбного дарунку”. Капітулярій І закріплює особливий правовий режим приданого. Жінка не могла ні дарувати, ні продавати своє придане. Після її смерті воно переходило до дітей. У випадку повторного шлюбу частина приданого вдови передавалась найближчим родичам чоловіка, а при їх відсутності – в казну. Історія держави і права зарубіжних країн/ за ред Батира К. І. М.: Юрист, 1999, с. 177

Салічна Правда нічого не говорить про розірвання шлюбу. Із інших джерел відомо, що розірвання шлюбу допускається навіть за обопільною згодою. Під впливом католицької церкви в VІІ – ІХ ст. ст. вносяться значні зміни в шлюбно-сімейний інститут франків. Капітулярій 744 р. підтверджений в 789 р. Карлом Великим, встановив не можливість розірвання шлюбу, об’явивши його священним відповідно до канонів католицької церкви. На зламі VІІ – ІХ ст.ст. були видані перші законодавчі акти, що встановлювали обов’язок церковного оформлення шлюбів і забороняли повторні шлюби вдів.

2.4 Злочин і покарання

Більша частина статей Салічної Правди присвячена, якщо використати сучасну термінологію, злочину і покаранню. Під злочином в Салічній Правді розуміється відшкодування (композиція) за образу, за шкоду (faidus –ворожнеча, помста), своєрідний відгук від можливої помсти зі сторони ображеного або його родичів і штраф,