що оплачується за порушення “королівського миру” ( fritus). Якщо порушник виплачував композицію потерпілому. він, як правило, не платив королю ніякого штрафу. Тільки в деяких частина або вся композиція йшла в казну. Наприклад, граф, що приймав участь в поверненні боргу шляхом конфіскації майна боржника, брав в якості штрафу 1/3 частину цього боргу. Вергельд за вбитого ділився на дві частини: одна йшла синам вбитого, друга – його близьким родичам зі сторони батька або матері. І тільки в тому випадку, якщо не було родичів, то ця частина вергельда йшла в казну (ХІІ, 1-2) История государства и права зарубежных стран/ под. ред Жыдкова и Крашынниковой. Т.1, М., 1987,с. 224.
Разом з тим в Салічній Правді виділяється ряд правопорушень, що наближаються до поняття злочину у власному розумінні слова, вже згадуються покарання у вигляді державної кари за скоєне, наприклад, за службовий злочин графа, якщо він “насмілився взяти що-небудь уверх законного” при поверненні боргу або відмовився від встановлення “справедливості і правосуддя”. Характерне і покарання за ці злочини – смертна кара, якщо граф не зміг “викупити себе за стільки за скільки треба”. Є в Салічній Правді і не прямі посилання на військові злочини, наприклад, дезертирство. Проста образа словом “дезертир” (ХХХ, 6 ) тягнуло за собою штраф. Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб.Т./ за ред В. Д Гончаренка. – К.: Ін. Юрс, 1998, с.146
В капітуляціях франкських королів були встановлені вже єдині для всього населення кари за споєння таких злочинів, як державна зрада, дезертирство із армії, підробка монет, неправдиві свідчення, розбій, крадіжка із церкви (святотатство). Покарання за них передбачалося у вигляді смертної кари і каліцтва.
Казуїстичний характер Салічної Правди виключав чіткі формулювання загальних положень, які відносились би до всіх складів злочину. Але із аналізу ряду конкретних складів злочину можна зробити висновок, що у франків уже існувало поняття форм вини – умислу і необережності, замах на злочин, співучасть, обставини, що пом’якшують і обтяжують злочин. Так, при “необережному” заподіянні шкоди тварині іншої людини тягнуло просте відшкодування шкоди його господарю. Обставиною ж, що пом’якшує вину, було тут визнання того, що він завдав шкоди. Злий умисел, шкода, завдана “через ворожість або хитрість “тягнули за собою більш високий штраф.
В той же час Салічна Правда знала відповідальність без вини, коли, наприклад, караються всі присутні на місці насильства над жінкою групою, якщо вони були в цій групі і не знали про допущення насильства (ХІІІ, 10 приб.5) Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб.Т./ за ред В. Д Гончаренка. – К.: Ін. Юрс,1998 ст.147. Співучасник, який задумав або здійснив замах на злочин карались, як правило, менш суворо, ніж виконавець злочину. Разом з тим підбурювач до крадіжки чи вбивства з допомогою підкупу каралось більш строго, ніж виконавець злочину (ХХVІІІ, 1-3).
Однією з обставин, що обтяжує злочин, було порушення загальноприйнятих понять честі – напад на сплячого, жінку, дитину, наруга над трупом. Пограбування викопаного трупа каралося штрафом в 200 сол., в той же час як відкритий напад на вільного франка з метою пограбування 63 сол.
певна частина злочинів за Салічною Правдою відноситься до полягань на особу. Це перш за все вбивство, розмір вергельда за яке залежав не тільки від соціального положення вбитого, але і віку, статі. Життя вільного франка охоронялось значним вергельдл, який дорівнює 200 сол.
Меншим був вергельд за гало-римляна, якщо він не був приближеним до короля. Вергельд за вбивство франка, який знаходився на королівській службі потроювався. Так, за вбивство графа, королівської посадової особи стягувався вергельд, що був рівним 600 сол. Вергельд знижувався до 300., якщо граф був із напіввільних літів або рабів короля.
Багатократно збільшувався вергельд за життя королівського дружинника під час воєнних походів, а також за вбивство представника католицького духовенства. Якщо раб або літ вбивав вільну людину, то вбивця віддавався родичам убитого в рахунок половини вергельда, другу половину платив його господар. Потроєний вергельд за вбивство жінки пов’язувався в Салічній Правді з її можливістю до дітонародження. Якщо жінка не могла родити дітей, вергельд складав 200 сол. Вагітність жінки підвищувала вергельд до 700 сол. Дев’ятикратний вергельд передбачався за вбивство особи, що знаходиться на королівській службі в його домі групою осіб. (ХІІ, 1).
В Салічній Правді детально перераховуються також різноманітні види тілесних пошкоджень, побоїв, образ словом чи дією. Штрафи за нанесення тілесних пошкоджень коливалися від 200 до 9 сол.; 100 сол. стягувалося за ряд пошкоджень, які нанесені одночасно і за пошкодження язика, що лишали людину можливості говорити. В переліку тілесних ушкоджень згадуються і вибите око, і відірване вухо, і той чи інший відірваний палець. Наприклад, за палець , “яким натягують лук” присуджувався штраф в 35 сол. і тільки 9 сол. – за четвертий палець. В загальному ряді з нанесеннями тілесних пошкоджень стояли і такі злочини, як “магічні заговорювання”, каралося штрафом в 62 сол.
Сума штрафу за образу словом або дією залежала від ряду обставин: від соціального положення, від тяжкості образи в розумінні франків. Проста образа вільного франка – зайцем, вовком, брехуном та іншими образливими словами каралась штрафом в 3 сол., дією – в 15 сол. Особливо каралась образа чоловіків і жінок “помічниками відьми” Неусыхин А.И. Возникновение зависимого крестьянина как клана раннефеодального общества в