В титулах про злочини проти власності є значний перелік статей, що стосуються крадіжок різних домашніх тварин, злодійства в полі, саду. При цьому розрізняють крадіжки, скоєні вільними або рабами, зі взломом, підробкою ключів або без таких, одного або декількох тварин.

Враховувалось також і те чи залишались у господаря інші тварини, вік і стать тварини. Разом з тим у Салічній Правді встановлювалися покарання в загальній формі, в залежності від вартості викраденого майна або від того, була крадіжка простою чи кваліфікованою. Відповідно розрізнялось три види крадіжок: на суму від 2 до 40 динарів, на суму вище 40 динарів і крадіжка зі взломом або підробкою ключів. Для вільних у всіх випадках встановлюється штраф відповідно в 15, 35 і 45 сол., раби присуджувалися в першому випадку до відшкодування шкоди і 120 ударів батогом. у другому – д штрафу, в третьому – до смертної кари. Кваліфікуючою ознакою при крадіжці була і приналежність речі королю, наприклад, крадіжка королівського бика подвоювала суму штрафу в 45 сол. в порівнянні з крадіжкою бика у простого франка(ІІ, 4 – 5).

Салічній Правді були відомі і такі злочини, як викрадення вільних людей (ХХІХ), крадіжка рабів (Х), яка прирівнювалася до крадіжки коня, підпал будинку, пошкодження загороди, самовільне використання чужої речі.

Особливу увагу склали злочини проти моралі. Сюди відносились як “насильство над вільною дівчиною”, яке каралось штрафом в 63 сол., так і співжиття з нею “ по її добрій волі” каралось штрафом в 45 сол. Для порівняння можна сказати, що образа жінки “помічницею відьми” каралось в три рази більшим штрафом ніж насильство над нею. Раб, що “вчинив насильство над чужою рабинею”, після чого настала її смерть сплачував 6 сол.

Говорячи про покарання треба відзначити чітку тенденцію майже повної заміни штрафами всіх старих покарань родового устрою. Штраф повинен був відвернути кровну помсту, самосуд, затяжні ворожнечі серед франків, небажаність яких посилювалась їх відносною малою чисельністю серед підкорених гало-римлян. Деякі статті Салічної Правди прямо забороняли самосуд. Наприклад, каралась спроба самовільно відвести чужу худобу, що спричинила шкоду полю (ІХ, 5), відібрати тварину у володільця без суду при “переслідуванні по сліду” злодія (ХХХVІІ, 1) Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб.: Т.1/ за ред. В.Д. Гончаренка. – К.: Ін Юрс, 1998, с.151

Салічна Правда знає також такий вид покарання як вигнання із общини або оголошення людини поза законом (V, 2). Такій людині не можна було давати їжу і притулок, навіть дружина і батьки штрафувались за допомогу йому.

Смертна кара через повішання, колесування, застосовувалась в якості покарання в основному до рабів. Вона прямо присуджувалась лиш в рідкісних випадках за злочин, вчинений вільними. Наприклад, при підпалі і неявці в суд після виклику без поважних причин (ХVІ, 1, пріб.1) при вищевказаних злочинах графа. Колективна відповідальність роду зберігалась поряд з колективною відповідальністю общини. Капітулярій І говорить про це із посланням на древній звичай.

При всіх майнових злочинах поряд зі штрафом вимагалось відшкодування вартості вкраденого та інших збитків. При нанесенні тілесних пошкоджень вільному поряд зі штрафом злочинець повинен був відшкодувати витрати на лікування.

Розділ ІІІ. Судовий процес за Салічною Правдою.

Процес за Салічною правдою носить обвинувальний характер, основними рисами якого є:

1) здійснення цивільного і кримінального процесу в однакових формах;

2)порушення справи тільки з ініціативи позивача або потерпілого;

3) рівні права сторін і проведення процесу у вигляді змагання;

4) судове дотримання встановлених процесуальних форм (формалізм)

Процес починався із виклику в установленій формі і при свідках обвинувачем обвинуваченого. Неявка будь-якої із сторін на процес каралася штрафом. Від штрафу звільнявся лише той, хто подавав поважну причину для неявки (королівська служба, хвороба, смерть когось із близьких).

Розгляд починався з вислуховування обвинувача, який повинен був висловлювати обвинувачення в суворо встановленій формі, що дозволяло обвинуваченому відповісти тільки “так” або “ні”. У випадках позитивної відповіді обвинуваченого суд відразу виносив рішення. У протилежному випадку суддя вирішував питання про порядок надання доказів.

Доказом факту вчинення злочину вільною людиною було затримання злочинця на місці вчинення злочину, цього власне зізнання і покази свідків. Для того, щоб зняти з обвинуваченого звинувачення, Салічна Правда передбачала три види доказів: співприсяжність, покази свідків і ордалії (“суд божий”0, у формі випробування “казанком”, згадуючи цьому “інші законні засоби” доказування.

Найбільш поширеним видом була співприсяжність, що застосовувалася для підтвердження присяги (клятви) обвинуваченого в тому, що він не чинив того, у чому його обвинувачують. Співприсяжники – це звичайно родичі, друзі або сусіди обвинуваченого, які на відміну від свідків не були очевидцями факту, а лише “свідками доброї слави” звинуваченого. За Салічною Правдою повинно було бути 12 співприсяжників.

Своєю присягою, яка здійснювалася в суворо визначеній формі, порушення якої вело до програшу справи. Вони підтверджували, що звинувачений у силу властивих йому якостей не міг вчинити приписаних йому діянь, і що не може бути сумнівів у чесності і праведності його присяги.

Неправдиві свідчення, також як і відмова свідка з’явитися в суд, каралися штрафом у розмірі 15 сол.

Поширеним видом доказу були ордалії (“суд божий”), при яких злочин установлювався за допомогою божественної сили Бога, який немов би вказував злочинця (“бог шельму мітить”). Найчастіше для цього використовувалися вогонь, кип’ячена вода і залізо. Салічна Правда знає лише один вид ордалії – випробування “казанком” – тобто