І відшкодування збитків, і сплата неустойки, і втрата завдатку є додатковими (до основного) обов’язками, бо основний обов’язок боржника полягає у передачі майна, виконанні роботи, наданні послуг тощо і він виконується на еквівалентних та оплатних засадах. Сплачуючи ж неустойку, втрачаючи завдаток або відшкодовуючи кредиторові заподіяні збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже на боржника покладаються всі невигідні майнові наслідки порушення зобов’язання.

Як вже зазначалося, цмивільна відповідальність за різними критеріями поділяється на види.

Першим критерієм поділу є підстави виникнення прав і обов’язків, за порушення яких встановлено відповідальність, тобто договірна, яка за порушення прав і обов’язків, які передбачені в укладеному між сторонами договорі, та позадоговірною, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору. У пункті 2 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди” від 1 квітня 1994 року звертається увага на необхідність відрізняти обов’язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди.

Другим критерієм поділу є кількість учасників даного відношення. Розрізняють часткові, солідарні та додаткові зобов’язання. Яскравим прикладом таких видів відповідальності є встановлені Законом України “Про господарські товариства” види товариств, а точніше товариство з обмеженою відповідальністю, як приклад часткової відповідальності, повне товариство – солідарної, товариство з додатковою відповідальністю – додаткової.

Цивільна відповідальність настає за наявності таких умов:

1.Протиправна поведінка особи.

2.Шкідливий результат такої поведінки.

3.Причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою.

4.Вина особи.

При наявності таких ознак у діях особи-правопорушника, до правопорушника застосовуються встановлені законом або договором санкції; внаслідок чого він зазнає майнових втрат.

Види цивільно-правової відповідальності розрізняються залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії права розрізняють: 1) відшкодування збитків; 2) штрафні санкції; 3) оперативні санкції (про них було сказано вище).

За загальним правилом, цивільне законодавство передбачає обов’язок боржника (заподіювача) перед кредитором (потерпілим) відшкодувати збитки у повному обсязі. Це стосується як витрат, що зроблені кредитором, втрати або пошкодження його майна, так і на одержання кредитором доходів, які б він одержав, якби боржник виконав зобов’язання (ст.203 ЦК).

Відповідальність у цих випадках вважається повною. За окремими видами зобов’язань законодавство може встановити обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань (ч.1 ст.206 ЦК). Це означає, що за порушення обов’язку сплачується лише неустойка, а збитки не відшкодовуються або хоч і відшкодовуються, але не в повному обсязі. Так, відповідно до ч.3 ст.13 Закону України “Про транспорт” підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу або багажу у розмірі фактичної шкоди, тобто неодержані доходи в цих зобов’язаннях не відшкодовуються.

Згідно зі ст.204 ЦК, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено неустойку, то збитки відшкодовують у частині, яка не покрита неустойкою. Законодавством або договором можуть бути передбачені випадки: коли допускається стягнення лише неустойки, але не збитків; коли збитки можуть бути стягнені у повній сумі понад неустойку; коли за вибором кредитора можуть бути стягнені або неустойка, або збитки.

Відшкодування збитків як вид відповідальності різнобічно врегульоване законом. По-перше, визначено юридичні підстави його застосування:”В разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані ним збитки” (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу). По-друге, визначено види втрат кредитора, які визначаються як збитки. Це витрати кредитора; втрата або пошкодження його майна; доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконане боржником (ч. 2 ст. 203 ЦК). Як правило, збитки не є майновою санкцією зазделегідь визначеного розміру. Саме в цьому полягає універсальність їхнього застосування. Проте труднощі в обрахуванні їхнгього розміру зумовлюють складність застосування зазначеної санкції. По-третє, законодавець застосовує офіційне тлумачення збитків та певні способи визначення їхнього розміру.

Відшкодування збитків застосовується як майнова санкція, виходячи з аналізу відповідних статей Цивільного кодексу та інших законодавчих актів.

Згідно статті 205 Цивільного кодексу України особа, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання. Але особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може настати і без вини, якщо це передбачено законом. Так, за ч. 1 ст. 218 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання , що випадково настало після прострочення.

Штрафна правова відповідальність відрізняється від відшкодування збитків насамперед тим, що вона виконує каральну або дисциплінуючу функцію. Господарське законодавство встановлює штрафну відповідальність щодо тих видів цивільних правопорушень, за вчинення яких до суюб’єктів господарських відносин доцільно застосовувати штрафні (каральні) економічні санкції. Розмір цієї відповідальності загалом залежить від ступеня серйозності цивільного правопорушення, а не від суми завданого кредиторові збитку. Крім того, штрафна відповідальність може застосовуватися “понад завдані збитки”, якщо законом або договором не визначено інше.

Штрафна відповідальність застосовується згідно із законодавством у вигляді штрафних економічних санкцій. Ці санкції встановлені, як правило, нормативними актами, що регулюють окремі види цивільних відносин (положення про поставки продукції і товарів, транспортні кодекси і статути та ін.).

Загальне поняття штрафів як відповідальності у цивільних відносинах визначає законодавець. Згідно із ст.