179 Цивільного кодексу “штрафом визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема, в разі прострочення виконання”.
Закон розрізняє три види штрафних економічних санкцій: штраф у власному розумінні, пеню, неустойку. Всі вони покликані виконувати штрафне, каральну функцію, хоча мають і евні відмінності.
Розмір штрафу як економічної санкції регулюється законодавством трьома способами:
штраф у твердій сумі. Прикладом цього виду штрафу є штрафи, які сплачують перевізник і відправник за невиконання плану вантажних перевезень (ст. 359 ЦК). Їх розміри визначають транспортні статути і кодекси окремо стосовно кожного виду транспорту;
штраф у процентному відношенні до суми всього зобов’язання або невиконаної частини зобов’язання. Наприклад, якщо поставлена продукція не відповідає за якістю стандартам чи умовам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків вартості продукції неналежної якості;
штраф у кратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом. Наприклад, за пошкодження вагонів або контейнерів відправником чи одержувачем вантажу під час навантаження або розвантаження вантажів їхніми засобами ці суб’єкти сплачують залізниці штраф у розмірі п’ятикратної вартості пошкодженого майна.
Неустойка є різновидом штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або договором у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання. Неустойка застосовується, як правило, як штрафна санкція в разі прострочення виконання майнових зобов’язань (поставка, купівля-продаж, міна тощо). Розмір неустойки за прострочення виконання зобов’язань загалом не залежить від терміну прострочення виконання.
Разом з тим законом або договором передбачаються так звані залікові неустойки (ст. 204 ЦК). Залікова неустойка має місце в тому разі, коли правопорушник відшкодовує іншій стороні збитки у частині, не покритій неустойкою.
Пеня як штрафна економчна санкція застосовується в основному в разі прострочення виконання грошових зобов’язань суб’єктами господарської діяльності.
Особливістю пені є те, що вона встановлюється у процентному відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов’язання не буде виконане (ст. 214 ЦК).
Основними видами договорів, які найбільш розповсюджені і часто застосовувані в фінансовій сфері є договори купівлі-продажу, поставки, договір контрактації, підряд на капітальне будівництво, перевозки та інше.
Для кращого розуміння цивільної відповідальності необхідно розглянути деякі з них.
Згідно договору купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. При укладенні договору продавець зобов’язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ: право орендаря, право застави тощо. Невиконання цього правила дає покупцеві право вимагати зменшення ціни або розірвання договору і відшкодування збитків. В разі, якщо продавець на порушення договору не передає покупцеві проданц річ, покупець вправі вимагати передачі йому проданої речі і відшкодування збитків, завданих затримкою виконання або з своєї сторони, відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків. Аналогічні права має продавець у разі відмови покупця прийняти продану річ або заплатити за неї встановлену ціну (ст. 232 ЦК).
Продавана річ має відповідати умовам договору, або вимогам, які звичайно ставляться до речей цього виду. В разі, якщо продана річ не відповідає вимогам, тобто неналежної якості, продавець має право вимагати заміни речі річчю належної якості, зменшення купівельної ціни, безоплатного усунення недоліків, розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків, заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни. Покупець вправі заявити продавцеві претензію, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців з дня передачі, стосовно нерухомого майна – не пізніше трьох років з дня передачі його покупцю, а позов з приводу недоліків проданої речі може бути пред’явлений не пізніше шести місяців з дня відхилення претензії.
За договором поставки організація-поставщик зобов’язується передати у певні строки або строк організації-покупцеві у власність певну продукцію, а та зобов’язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами. Продукція повинна бути поставлена в асортименті передбаченому договором, а її якість відповідати стандартам, технічним умовам або зразкам. В разі, якщо поставлена продукція має недоліки, організація-покупець може звернутись до суду з позивом про недоліки продукції протягом шести місяців з дня встановлення покупцем недоліків.
За порушення умов договору поставки винної сторони стягується неустойка (штраф, пеня) і збитки, які понесла друга сторона.
Важливим договором є договір підряду на капітальне будівництво, згідно якого організація підрядчик зобов’язується своїми силами і засобами збудувати і здати організації-змовнику передбачений планом об’єкт відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації і у встановлений строк, а замовник зобов’язується надати підрядчику будівельну площадку, передати йому затверджену проектно-кошторисну документацію і забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчені будівництвом об’єкти і оплатити їх. Замовник здійснює контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу, вартості і якості виконуваних робіт проектом і кошторисом.
Якщо підрядчик допускає недоліки в роботі, він повинен їх усунути за свій рахунок. За невиконання або неналежне виконання обов’язків за договором відповідальна за це сторона сплачує встановлену неустойку, а також відшкодовує в сумі, не покритій неустойкою, збитки, що виразилися у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна.
Дещо відрізняється від інших договорів договір перевозки. Специфіка цього договору полягає в тому, що на відміну від таких договорів, як купівля-продаж, міни, дарування, які повністю врегульовані цивільним кодексом України, цей договір врегульований Цивільним Кодексом лише в загальних нормах, які є загальними для всіх видів транспорту. По конкретних же видах транспорту регулювання здійснюють Статути цих видів транспорту. Також загальне регулювання здійснює Закон України “Про транспорт” від 10 листопада