Бурхливий розвиток офісної техніки та її стрімке поширення в Україні дозволяє фальшивомонетникам розгортати великі потужності і створювати чітко організовані індустрії фальшивомонетництва. Статистика свідчить, що найбільшого поширення в Україні фальшивомонетництво набуло в Криму, м.Києві, Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Житомирській, Луганській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Харківській і Херсонській областях.

Вчені прогнозують, що з розвитком фондового ринку в Україні та поширенням в обігу житлових майнових та приватизаційних сертифікатів будуть у великій кількості поширені і їх підробки.

Основним чинником поширення фальшивомонетництва в Україні є: нестабільність економіки та падіння рівня життя окремих верств населення, поширення сучасного поліграфічного обладнання; широке поширення розрахунку готівковими грошима; відносно низький рівень захисту паперових грошей та цінних паперів.

Сучасна валюта України була введена Національним Банком України в обіг 2 вересня 996 року. І з перших місяців існування гривні злочинці почали її підробляти.

Кількість та якість підробок неухильно зростає. Про це свідчать такі дані: за 1999 р. у Державному науково-дослідному економіко-криміналістичному центрі Міністерства Внутрішніх Справ України було зареєстровано близько 1300 фактів підробок національної валюти.

Активний розвиток комп’ютерної техніки обумовлює значне зростання кількості підробок. Крім зображень, які отримуються з використанням такої техніки, злочинці часто намагаються імітувати захисні елементи паперових грошей.

Оскільки безпосереднім об’єктом даного злочину є фінансово-кредитна система, то предметом злочину можуть бути лише національні грошові знаки, державні цінні папери, визначені статею 2 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, та іноземна валюта, які беруть участь в обігу, а отже впливають на баланс фінансово-кредитної системи України.

Вчені юристи вважають, що ступінь подібності підроблених грошей до справжніх значення не має. Ця точка зору грунтується на законі, оскільки він не відносить ступінь подібності фальшивих грошей до числа необхідних ознак складу злочину, передбачених статтею 199 КК України.

Хоча законом не диференціюється відповідальність за збут підроблених грошей у великому і особливо великому розмірах, чи за заняття цією діяльністю у вигляді промислу, що можна розцінювати, як прогалину в ньому, суди при призначенні покарання враховують загальну суму підроблених грошей, яка характеризує ступінь суспільної небезпеки. З цього приводу є Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. №6, в п.1 якого звертається увага судів на те, що виготовлення або збут підроблених грошей чи державних цінних паперів становлять підвищену суспільну небезпеку, оскільки дестабілізують фінансово-кредитну систему, ускладнює регулювання грошового обігу.

Об’єктом злочину є: 1) гроші, 2) державні цінні папери, 3) білети державної лотереї. Державними цінними паперами є папери, що випускаються і забезпечуються державними облігаціями внутрішніх та зовнішніх державних позик, казначейські зобов’язання республіки, приватні папери, в окремих випадках векселі.

Об’єктивна сторона злочину полягає у:

Під виготовленням розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені гроші, валюта, цінні папери. Способи такого виготовлення значення для кваліфікації злочину не мають.

Як виготовлення вказаних предметів слід кваліфікувати і дії особи, яка свідомо придбаває підроблені гроші, державні цінні папери з метою їх наступного збуту. Дії особи, що збула іноземну валюту, в якій підроблено лише цифровий номінал купюри, слід кваліфікувати як шахрайство. Пункт 4 згаданої вище Постанови Пленуму Верховного Суду України встановлює, що при відмежуванні виготовлення з метою збуту підроблених грошей чи державних цінних паперів або їх збуту від шахрайства, належить виходити з того, що об’єктом злочину передбаченого статтею 199 Кримінального Кодексу України є кредитно-фінансова система, а об’єктом шахрайства – право власності на майно.

Суб’єкт даного злочину загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Злочин може кваліфікуватися за ч. 2.3 статті 199 КК України, як вчинений у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і в особливо великому розмірі – якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо предметом злочину є іноземна валюта, визначення розміру здійснюється шляхом перерахування іноземної валюти на національну за курсом Національного Банку України, який діяв на момент вчинення злочину

Наступним, не менш суспільно-небезпечним злочином є злочин передбачений статтею 201 КК України, тобто контрабанда. Згідно цієї статті контрабандою визнається переміщення через митний кордон України, поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України. Всі предмети контрабанди поділяються на групи:

1). Предмети, яким притаманні спеціальні ознаки (зброя, боєприпаси, наркотичні речовини, історичні та культурні цінності) при переміщенні яких через митний кордон не важливий розмір контрабанди.

2). Предмети, яким не притаманні спеціальні ознаки (товари народного споживання, сировина, щодо якої не встановлено спеціальні правила перетинання митного кордону), при вирішенні питання про відповідальність за переміщення яких важливий розмір контрабанди.

Об’єктивна сторона контрабанди виражена в діях, які полягають у незаконному переміщенні відповідних