Між порушенням ветеринарних правил і цими наслідками слід встановлювати причинний зв'язок.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умислом чи необережністю щодо порушення ветеринарних правил і необе-режністю — щодо наслідків.

Суб'єктзлочину — будь-яка особа.

За злочини проти довкілля Кримінальним кодексом України передбачені такі види покарань

штраф

позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю

конфіскація майна і знарядь злочину

арешт

обмеження волі

позбавлення волі на певний строк

4.2 Проблеми кваліфікації злочинів проти довкілля

Обговорення судової практики, а також аналіз норм, які передбачають відповідальність для вчинення правопорушень і злочинів проти довкілля свідчить проте, що при застосуванні даних норм природоохоронні органи і суди стикаються із рядом таких проблем як:

1) відсутність чіткого відмежування злочинів від адміністративних правопорушень.

2) прогалини в законодавстві.

3) встановлення розміру заподіяної шкоди.

4) неможливість притягнення до відповідальності всіх осіб, які причетні до злочину;

5) проблема виконання принципу невідворотності відповідальності винних у скоєнні злочинів проти довкілля.

6) диференціації відповідальності залежно від ступеня суспільної небезпеки діяння та особи злочинця.

Залежно від ступеня суспільної небезпеки відповідальність може бути як кримінального, так і адміністративного. У Кодексах України про адміністративні правопорушення і Кримінальному Кодексі України є спеціальні розділи, де передбачені правопорушення і злочини у сфері охорони навколишнього середовища. Отже законодавець встановив два види відповідальності (адміністративну і кримінальну) за однорідні методи правопорушення.11 [15] Кримінологія (особлива частина): Навч. посібн., за ред. Джужи О. М. – К. 2001 с. 121

Питання про визначення виду відповідальності адміністративної чи кримінальної – розв’язується законодавцем, виходячи з його розуміння соціально-економічної шкідливості того чи іншого правопорушення.

Якщо сферою адміністративного впливу в принципі можуть бути охоплені всі екологічні делікти, то до складу злочинів входить лише їх певна частина, що становить найвищу суспільну небезпеку. Ступінь небезпеки визначається законодавцем шляхом описання складу екологічного правопорушення, за яке настає адміністративна або кримінальна відповідальність. Якщо склади співпадають, то більш висока ступінь суспільної небезпеки правопорушення визначається введенням додаткових ознак. Це – повторність правопорушення після застосування заходів адміністративного впливу, заподіяння значної шкоди об’єктам природи, що охороняються, здоров’ю і життю людей, наявність наміру.

Інколи розмежовані ознаки нараховуються судовою практикою. А загалом поняття суспільної небезпеки екологічних деліктів постійно розвивається і уточнюється, внаслідок чого з’являються нові склади і вдосконалюються існуючі.

Яскравим тому доведенням є введенням до діючого Кримінального кодексу України нових статей таких як порушення правил екологічної безпеки (ст.236) невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст.237). [18] Науково-практичний коментар кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. – К., 2001

Таким чином, можна констатувати, що всі екологічні злочини становлять специфічну кримінально-правову, а тим паче кримінологічну групу і мають свою внутрішню структуру. Це стосується і тих випадків, коли і за зовнішніми проявами діяння, і за характером наслідків, і за мотивами вчинення деякі кримінально карані посягання на природу є схожими з аналогічними адміністративними правопорушеннями. Законодавець враховує характер протиправної поведінки, той незаперечний факт, що воно може набувати різного ступеня адекватного правового реагування.

В діючому ККУ об’єднані діяння, що являють собою екологічну небезпеку для суспільства. Це всі види забруднення навколишнього середовища, проведення робіт, що руйнують природні системи, порушення правил охорони земель, надр, лісів, тваринного світу, природно-заповідних комплексів, які вчинені після застосування адміністративного стягнення або заподіяння шкоди навколишньому середовищу і здоров’ю людей чи народному господарству.

На даний час всі елементи навколишнього середовища поставлені під кримінально правову охорону від різноманітних дій, що завдали їм великої шкоди. Водночас з розширенням кола природних об’єктів, що охороняються кримінальним законом було доцільно значно звузити сферу кримінальної відповідальності введенням додаткових критеріїв (підстав) криміналізації. Насамперед маються на увазі критерії, що стосуються наслідків екологічних посягань. Більшість складів цих злочинів сконструйовані як матеріальні, тобто передбачають заподіяння реальної шкоди тим чи іншим природним об’єктам, здоров’ю і життя людей тощо. У випадках, коли таку шкоду важко визначити кількісно, треба використовувати оцінюючі ознаки: великі шкоди та інші тяжкі наслідки. Інколи характер шкоди можна визначити, виходячи з особливих властивостей предмета посягання, скажімо, рідкісні тварини, занесені до Червоної книги. При деяких посяганнях на природу встановити, а тим більше довести розмір заподіяної шкоди дуже важко або навіть неможливо. Наприклад, забруднення моря шкідливими речовинами може завдати шкоди різними видами живих організмів, здоров’ю людей, зіпсувати пляжі та інші місця відпочинку.

Частина цієї шкоди може виявитися відразу частина – через певні проміжки часу і зовсім в іншому місці. У подібних випадках як критерій криміналізації треба брати на розмір заподіяних збитків, а масштаб впливу на навколишнє середовище, який визначається кількістю шкідливих речовин, викинутих у море, річку, атмосферу.

Екологічним законодавством передбачаються такі способи (методи) обчислення шкоди заподіяної екологічними правопорушеннями.

- нормативний – визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища;

- витратний – відповідальність за порушення екологічного законодавства;

- таксовий – застосування такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок незаконного природокористування;

- розрахунковий – обчислення збитків, заподіяних природним ресурсом і народному господарству порушенням правил використання та охорони природних ресурсів.

Одним із нормативного-правових актів визначення збитків у екологічній сфері є “Порядок визначення розміру збитків завданих природньому середовищу”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. Він визначає єдині на території України правила встановлення плати за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення