У процесі криміналізації екологічних деліктів не можна залишати поза увагою і ознаки, які характеризують особу правопорушника, ступінь її розуміння кримінальної відповідальності як крайньої міри, що застосовується тоді, коли інші заходи впливу не досягають успіху. Суб’єкти злочинів проти довкілля поділяються на загальні і спеціальні. Так суб’єктом злочину передбаченого ст. 237 ККУ, що передбачає відповідальність за невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення може бути тільки службова особа на яку покладено правові обов’язки здійснювати дезактивацій ні та інші відповідальні заходи щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення. [18] Науково-практичний коментар кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року К., 2001, с. 634.

Особистими ознаками, що підтверджують суспільну небезпеку правопорушника, є вчинення екологічного злочину після застосування за такі діб адміністративного стягнення, за попереднім зговором групою осіб, з використанням службового становища і раніше засудженими за аналогічні злочини.

Нарешті, при криміналізації тих чи інших посягань на природні багатства потрібно опиратися на критерії, що відносяться до суб’єктивної сторони діяння. У цьому плані варто чітко розмежувати умисні й необережні склади злочинів проти довкілля. [16] Коржанський М, И. Кваліфікація злочинів: навчальний посібник. – К., Аттіка, 2002 р. Це дасть змогу не лише усунути різномовки у трактуванні суб’єктивної сторони окремих діянь, а й установити для необережних посягань вужчі рамки криміналізації та більш м’які санкції.

Екологічна злочинність в Україні характеризується постійним зростанням і високою латентністю, що теж залишається не вирішеною проблемою. Рівень латентності цих злочинів доходить до 95%. Це пояснюється недоліками в діяльності природоохоронних органів та судів. На їх усунення, а також вдосконалення практики розгляду кримінальних справ цієї категорії націлена Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 року. Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи”.

Дослідники стверджують, що протягом багатьох років зберігається розрив між кількістю кримінально-корисних діянь і реальним застосування відповідних правових норм. Це викликано недостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства, а також традицією, що перейшла нам у спадщину після розпаду СРРС, - організацією контролю за відомчо-галузевим принципом, коли природо користувачі самі себе перевіряють. Так, вибірковий аналіз зареєстрованих фактів незаконного полювання показує, що з року в рік кількість діянь, що містять ознаки злочину, мають місце в 3-45% від загальної кількості цих випадків. Водночас застосування заходів кримінальної відповідальності здійснюється лише в 1-3%, адміністративної - в 75-80% випадків [8] Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. – К., 2000 У структурі екологічних злочинів велику частку складають порушення правил риболовство (35-45%), незаконне полювання(25-35%), забруднення водойм і повітря (10-20%) та лісопорушення (8-10%)

НЕ кращим чином на стан екологічної злочинності позначаються недоліки у застосуванні кримінального законодавства. Зокрема не забезпечується принцип невідворотності відповідальності за екологічні злочини, не виявляються всі особи, причетні до їх вчинення, внаслідок чого лишаються безкарними організатори і посібники. Непоодинокі факти призначення м’яких мір покарання злісним порушникам, неправильної кваліфікації, їх дій. Не у всіх необхідних випадках конфіскуються знаряддя злочину та відшкодовуються заподіяні збитки.