У них чітко фіксується позиція погодження чи "розуміння" більшості злочинів, заперечення і повного ігнорування власної відповідальності за протиправну поведінку.

В емоційно-вольовій сфері неповнолітніх, які скоїли злочин, найчастіше фіксують послаблення почуття сорому, байдуже ставлення до переживань інших, нестриманість, грубість, брехливість, несамокритичність. Емоційну неврівноваженість, впертість, нечуйність до страждань інших, агресивність можна віднести до найбільш поширених характерних рис неповнолітніх злочинців.

Виходячи з цього, наше кримінальне законодавство, що відзначається глибоким гуманізмом, у порівнянні з дорослими правопорушниками надає неповнолітнім, як обвинуваченим і учасникам кримінального судочинства, ряд додаткових прав і переваг.

У більшості випадків закон передбачає застосування до неповнолітніх покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, чи заходів виховного впливу. Тільки у виняткових випадках, в разі, скажімо, вчинення тяжкого злочину, що становить велику суспільну небезпеку, суд може застосовувати до неповнолітніх підсудних міри кримінального покарання, пов'язаних з позбавленням волі.

Залежно від віку неповнолітніх правопорушників чинне законодавство встановлює кілька ступенів їх відповідальності. Відповідно до ст. 22 Кримінального Кодексу України, кримінальній відповідальності підлягають осооби, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років.

Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117 ККУ); посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379,400, 443 ККУ); умисне тяжке тілесне ушкодження (статті 121, ч. 3 ст. ст. 345, 346, 350, 377, 398); умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (статті 122, ч. 2 ст. ст. 345, 346, 350, 377, 398); диверсію (ст. 113); бандитизм (ст. 257); терористичний акт (ст. 258); захоплення заручників (ст. ст. 147, 349); згвалтування (ст. 152); насильницьке задоволення статевої пристрастї неприродним способом (ст. 153); крадіжку (ст. 185, ч. 1 ст. ст. 262, 308); грабіж (ст. ст. 186, 262, 308); розбій (ст. 187, ч. 3 ст. ст. 262, 308); вимагання (ст. ст. 189, 262, 308); умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. ст. 194, 347, 352, 378, ч. 2 і 3 ст. 399); пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278); незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 2, 3 ст. 289); хуліганство (ст. 296).

Цей конкретний, чіткий і вичерпний перелік названих кримінально-карних діянь, за вчинення яких неповнолітні можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, визначено з урахуванням багаторічного досвіду боротьби з дитячою злочинністю, нагромадженого органами юстиції України. В основу законодавства покладено висновки останніх досягнень правової і суміжних наук.

Підлітки, що не досягли 14 років, кримінальній відповідальності не підлягають. Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива відповідальність, передбачено статтями 7-3, ч. 2 ст. 447 КПК.

Також доречно зауважити, що закон містить велику кількість обмежень щодо застосування до неповнолітніх підсудних окремих видів кримінальних мір покарання, їх строків і місця відбуття покарання.

Суд також може застосувати заходи примусового виховного впливу, якщо вважає, що неповнолітній, який вчинив злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, може бути виправлений без застосування кримінального покарання. В кожному конкретному випадку суд бере до уваги не лише суспільну небезпеку вчиненого неповнолітнім злочину, але й враховує особу винного, обставини справи, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також причини, що призвели до вчинення неповнолітнім злочину. Головним завданням таких заходів є громадський і педагогічний вплив на неповнолітнього порушника правових норм. Особу, до якої застосували такі примусові заходи, не вважають такою, що має судимість.

Такі додаткові права, якими користуються неповнолітні правопорушники, характеризують неповнолітнього як учасника кримінального судочинства. Такі права пояснюються тим, що українське законодавство повністю враховує особливості психіки неповнолітніх. Відсутність життєвого досвіду і необхідних вольових якостей, схильність до фантазування, складність і суперечність темпераменту, несформованість характеру, недостатній розвиток систем навичок, емоційна збудливість - ці фактори суттєво впливають на правильність оцінки неповнолітніми правопорушниками оточуючої дійсності. Психіка неповнолітнього значно більше, ніж у дорослих, залежить від його побутових умов, форм і методів вихованя, впливу сім'ї, школи. Недостатній загальний розвиток, різноманітні фактори зовнішнього впливу негативно відбиваються і на сприйнятті неповнолітнім подій, запам'ятовуванні і відтворенні їх у своїй пам'яті. Це винятково важливо, коли неповнолітнього допитують.

Зважаючи на особливості психіки неповнолітніх правопорушників, процесуальне законодавство містить багато істотних винятків із загальних правил і нових положень щодо порядку ведення досудового слідства і судового розгляду цієї категорії справ, спрямованих на забезпечення прав та законних інтересів неповнолітніх.

Зокрема, у справах неповнолітніх обов'язково проводять досудове слідство. З моменту появи підозрюваного, арешту, на слідстві, так і в суді першої інстанції участь захисника є обов'язковою. Неповнолітні користуються перевагами щодо обрання запобіжного заходу, пред'явлення обвинувачення, допиту обвинуваченого, ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, ряд інших процесуальних правил, передбачених законом тільки для неповнолітніх.

Зважаючи на особливості статусу неповнолітнього як учасника кримінального судочинства, адвокат, який його захищає, має не тільки всебічно знати матеріальне і процесуальне законодавство, що стосується цієї категорії справ, а й брати до уваги у своїй практичній діяльності особливості, пов'язані з віком і психікою неповнолітніх. При додержанні цих умов він зможе грунтовно вивчити особу підзахисного, встановити