Процесуальні заперечення можуть полягати у вказівці суду на неправомі-рність виникнення і розвитку процесу, на порушення позивачем порядку пред'явлення позову, відповідач може вимагати у суду реалізацій його гаран-тій по захисту проти позову. Процесуальні заперечення відповідача звичайно стосуються порушення судом цивільних процесуальних норм, порушення, які мають бути усунені самим судом. Однак, ініціатива відповідача по усуненню порушень процесуальних норм служитиме гарантією реалізації ним своїх прав.11 М.А. Гурвич. Цивільні процесуальні відносини і процесуальні дії. Праці. ВЮЗІ.,т. ІІІ М. 1965р, стор.72

Матеріально-правові заперечення—заперечення відповідача проти задо-волення позову. Матеріально-правові заперечення—це підтверджувані аргуме-нтами докази відповідача проти матеріально-правової вимоги позивача. За-перечення відповідача можуть стосуватися і посилань позивача на певні право-ві норми, на правильність їх тлумачення. Деякі відступи від традиційної кла-сифікації заперечень на процесуальні і матеріально-правові припускає А. О. Добровольський. До матеріально-правових заперечень він відносить: запере-чення і зустрічний позов. А. О. Добровольський не згадує про процесуальні заперечення, а називає їх процесуальними відводами,11 А.О. Добровольський. Вказана робота, cтop. 39.

хоча говорить саме про процесуальні заперечення. Своєрідна позиція А. О. Добровольського поясню-ється його структурою права на позов. По суті тут має місце вживання різної термінології. Суть залишається та сама. Процесуальні заперечення відповідача утворюють певну систему. Це, передусім, заперечення, які стосуються правомі-рності виникнення процесу, а також заперечення з приводу окремих процесуа-льних дій позивача або суду.

Заперечення проти виникнення процесу.

Відомо, що за діючим цивільним процесуальним законодавством (ст. 4 ЦПК України) будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановлено-му законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Метою такого звернення є вимога про розгляд у судовому порядку конкретної цивільної справи і одержання по ній сприятливого для себе судового рішення. Цій меті позивача протистоїть протилежна кінцева мета відповідача — спростувати вимоги позивача. Це спростування переслідує передусім досягнення найближчої мети—доказ неза-конності (неправомірності) виникнення самої цивільної справи у суді.11 Є.Пушкар, "До питання про закриття провадженне у цивільних справах" Радянське право,1968 ., №2.

Широка можливість у зверненні з позовом до суду (ст. 4 ЦПК ) однак не означає, що будь-яка адресована до суду вимога автоматично приводить до ви-никнення процес). Існує ряд обставин (передумов права на пред'явлення позову і умов прийняття позовної заяви судом), які у кожному конкретному випадку дозволяють точно визначити правомірність виникнення цивільної справи у су-ді, правильність прийняття судом позовної заяви до свого судочинства.22 В. Пучинський.Прийняття заяв по цивільних справах. "Радянська юстиція" 1966 р. №1.

Саме на ці обставини і може посилатися-відповідач, оспорюючи закон-ність (правомірність) виникнувшої у суді справи. Наука цивільного процесуа-льного права розрізняє два види передумов права по пред'явленню позову: по-зитивні і негативні. Позитивні передумови — це такі обставини, наявністю яких визначається правомірність виникнення процесу. Негативні передумови — це обстави-ни, відсутністю яких визначається правомірність виникнення процесу. Приро-дно, що обидва види передумов мають велике практичне значення як для пози-вача, так і для відповідача. Однак питання про розподіл обов'язку доказу цих передумов для сторін розв'язуватиметься по-різному. Це визначається однією з найважливіших ознак сторін — протилежністю їх інтересів.

Для того, щоб суд прийняв до свого провадження позовну заяву, позивач повинен довести наявність позитивних передумов (підвідомчість справи суду та інше - відсутність негативних передумов (відсутність судового рішення по тотожному позову та ін.). Зовсім протилежний обов'язок доказу у відповідача. Для підтвердження незаконності виникнення процесу відповідач ж повинен довести відсутність позитивних передумов (наприклад непідвідомчість справи суду та ін.) і наявність негативних передумов (наявність судового рішення за тотожнім позовом та ін.).

Одним з ключів цивільного процесуального законодавства є те, що в законі точно визначено перелік підстав, по яких суддя може відмовити у при-йнятті позовної заяви (ст. 136 ЦПК). Дуже важливо, що цей перелік є вичерп-ним11 Постанову Пленуму Верховною Суду України Про практику застосування судами процесуального законо-давства при розгляді цивільних справ Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України, cтop. 203 (надалі "Збірник..."). і надто широкому тлумаченню не підлягає.

Чітке визначення в законі підстав до відмови у прийнятті позовної заяви має велике практичне значення для суду, позивача, відповідача. Суддя може відмовити у прийнятті позовної заяви лише у випадках, вказаних у законі (ст. 136 ЦПК ). У випадку відмови судді у прийнятті заяви позивач має право вима-гати з цього питання мотивованої ухвали. Ці ж підстави є найважливішою про-цесуальною гарантією прав відповідача Посилаючись на них і доводячи їх на-явність або відсутність, відповідач здійснює своє право на заперечення проти виникнувшої проти нього цивільної справи. Відзначаючи ці дуже істотні права відповідача, ми звертаємо особливу увагу на те, що тут мова йде саме про про-цесуальні заперечення. Матеріально-правові стадії прийняття позовної заяви розв'язуватися не можуть, бо обгрунтованість позовних вимог підлягає розв'я-занню у судовому засіданні при розгляді справи по суті, а не одноособово суд-дею.22 Бюлетень Верховного Суду України. №6, стор. 3.

Які ж обставини входять у предмет доказування відповідача, який запере-чує проти виникнення процесу, проти порушення проти нього цивільної спра-ви.

У своїх запереченнях відповідач може доводити неправомірність виник-нення процесу у зв'язку з тим, що дана справа не піддягає розглядові у судових органах. Деякий час у нашій процесуальній літературі поняття