* стійкість цивільних правовідносин, внесення ясності і правового положення суб'єктів ;

* зупинення і видалення цивільних правопорушень;

* попередження правопорушень.

Розгляд цілей захисту цивільних прав і взаємозв'язку з способами її здій-снення, дозволяє зробити висновок, що надання стійкості цивільним право-відносинам, внесення ясності в правове положення суб'єктів досягається ви-знанням, зупиненням чи зміною правового положення і відхиленням позовів. Припиненням і вилучення цивільних правопорушень забезпечується віднов-ленням того стану, який існував до порушеного права, присудженням виконан-ня в натурі, стягнення спричинених збитків з правопорушника, а у випадках, передбачених законом чи договором - неустойки (штраф, пеня) і іншими способами. Попередження правопорушників досягається внесенням ясності в пра-вове положення суб'єктів (а) і усуненню цивільних правопорушень, відновлення порушених прав (б). Виховання і перевиховання правопорушників дося-гається застосування мір цивільно-майнової відповідальності, а також гласністю процесу і активним участю громадськістю в захист цивільних прав .

Право відповідача на захист в матеріальному змісту являє собою можливість отримання рішення юрисдикцій даного органу повне чи часткове відхилен-ня позову. Узагальнив погляди, які були висловлені в літературі по проблемі права на матеріально-правовий захист, можна прийти до висновку, що право на захист в матеріальному змісті самостійне за своїм характером.

Правоздатність суб'єктів цивільного процесу не вичерпується здатніс-тю стати володарем суб'єктивного матеріального права. Воно включає можли-вість суб'єкта отримати захист у випадках порушення чи оспорювання права, неясності об'єму і змісту цивільних правовідносин і у інших випадках. Ці пра-вові можливості існують не ізольовано один від одного. Виникають і втрача-ється вони одночасно. Не виникає сумнів, що виявлення права на захист в ма-теріальному змісті, як всякого суб'єктивного права, можливо лише на основі правоздатності. Можливість домінування означає як здатність мати права і обов'язки, так і здатність захистити своє право чи охоронюваний законом ін-терес .

Якщо охоронювана правоздатність являється першою передумовою права на захист в матеріальному змісті, то другою передумовою складає охоронювана правоздатність. Так, з виникненням права власності на річ, у суб'єкта виникає охоронюване повноваження на захист шляхом визнання права чи ін-шої потреби в його захисту у суб'єкта проявляється можливість отримати за-хист іншими методами, поряд з визнанням, способами . На основі розробле-них в літературі критеріїв розглядаються такі категорії, як правоздатність, суб'єктивне право і одностороння правоздатність (М.А. Гурвич, В.Н. Щеглов, Д.М, Чечот) я розглядаю охоронюване повноваження тільки як можливість пе-вної особи отримати захист. Його виділення обумовлене принципом диспозитивності цивільного права: тільки з зверненням до юрисдикційного органу за-інтересованої особи виникає суб'єктивне право на захист в матеріальному зміс-ті. Виключенням складають випадки оспорювання позивачем обов'язків в правовідношенні і звернення за захистом охоронюваного законом інтересу. З порушенням цивільного права по негаторному позову про визнання і притяг-ненні особи в якості відповідача його охоронююча правоздатність на захист трансформується в право на захист в матеріальному змісті. У всіх інших випад-ках право відповідача на матеріально-правовий захист виникає на основі циві-льної охоронюючої правоздатності. Розпоряджатись можливістю отримати за-хист порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права, чи охоронюваного законом зацікавленості суб'єкту суб'єктивного права і після порушення циві-льної справи, за виключенням випадків, коли ці дії протирічать закону чи по-рушують будь-чиї інтереси.

Право на матеріально-правовий захист виникає із звернення особи з по-зовом чи зустрічним позовом, з зверненням з позовом прокурора, органів державного управління і інших осіб, і про притягненні особи в ролі відповіда-ча. Право на захист являється категорією, що охороняє, оскільки його існу-вання обумовлено наявністю матеріального закону і передбачених юридичних фактів.

Захист в процесуальному змісті являє собою закінчення цивільної справи без винесення судового рішення. Ухвала суду про закриття справи чи про за-лишенні позову без розгляду як акт захисту містить висновок суду по питанню про захист по процесуальним підставам. Потреба в процесуально-правовому захисті може бути обумовлена чи відсутністю у позивача права на пред'явлення позову і помилкою судді по порушенні справи (п.9 ст.136 ЦПК України) чи недотримання зацікавленою особою умов реалізації права на пред'явлений позов(п.2 ст.136 ЦПК України), також які призвели до помилко-вого порушення процесу. Процесуально-правовий захист може бути також нас-лідком неможливості продовження правомірно виникнувшого процесу так як позивач відмовився від позову, заключенню сторонами мирової згоди, пред'явлення позову недієздатною особою і по іншим підставам (п.8 ст.136 ЦПК України). Об'єктом захисту в процесуальному змісті виступає інтерес відповідача в закінченні справи без судового рішення, і тим самим до залишення без вирішення матеріально-правової вимоги взагалі, чи в даному про-цесі.

Аналіз діючого процесуального законодавства, судової практики і су-дової практики і висловлених в літературі суджень приводить до висновку , що потребують у виділенні в якості самостійних підстав закриття провадження по справі обставин. Припинення провадження по справі по п 1-9 ст. 136 ЦПК України настає або у вигляді неусвідомленості справи судовим органам, чи у наслідок прямої заборони закону приймає вимоги до захисту, чи внаслідок від-сутності у сторони цивільної процесуальної правоздатності, чи відсутності юридичного інтересу у особи, яка звернулась за захистом. Порушення правил підвідомчості робить рішення незаконним. Прийняття до провадження непід-відомчої справи може призвести і до неправильного його розв'язання судом (ст. 132 ЦПК України)

Захист інтересів відповідача припинення провадження по справі прямої заборони законом