Однак нині це поняття тлумачиться значно ширше, хоча і тут немає єдиної думки з цього питання. Ні у кого не викликає сумніву твердження про те, що не підлягають розглядові у судових органах справи суду непідвідомчі. До цих справ відносяться такі справи, вимоги по яких підлягають правовому захисту, але не судовим, а якимось іншим шляхом (громадськими організаціями, господарським судом і і т. Загальні правила підвідомчості, як відомо, закріплені нормами циві-льних процесуальних кодексів та іншими нормативними актами (Цивільним кодексом, кодексом про шлюб і сім'ю і т. д.).

Заперечення відповідача з питань підвідомчості можуть стосуватися як су-б'єктивного складу спірного правовідношення, так і його змісту (ст. 24 ЦПК). Чітке знання судом найважливіших правил підвідомчості і активна допомога відповідачу в цьому питанні, створить реальну можливість останньому оспо-рювати правомірність виникнення процесу. Стосовно до заперечення відпові-дача з питань підвідомчості, важливо звернути увагу на правила альтернатив-ної підвідомчості, коли за діючим законодавством окремі вимоги можуть бути предметом судового розгляду або вирішуватися іншим шляхом.

Як і за будь-якої альтернативи, право вибору підвідомчості належить пози-вачу. Відповідач може оспорювати тут лише доцільність зробленого позивачем вибору (розірвання шлюбу в суді, якщо у сторін є можливість розірвати шлюб в органах РАҐСу).22 “Радянське цивільне процесуальне право”

Поняття “справа не підлягає розглядові у судових органах “включає у себе також спори з неправовою вимогою На відміну від непідвідомчості справи суду, коли вимога все ж підлягає правовому захисту (але не судовому), тут мова йде про вимоги, які взагалі нашим правом не захищаються. Не мають правового захисту вимоги, позбавлені такого прямою вказівкою у законі. Сюди відноситься, наприклад, справа про встановлення батьківська по відношенню до дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 p.11 Закон Союзу СРСР про затвердження “Основ законодавства Союзу РСР й Союзних республік про шлюб і сім”ю” від 27 червня 1968 р. Зб-Основи законодавства Союзу РСР і Союзних республік”. ЛІ.,1971,стор.345.

Крім того, до неправових вимог відносяться такі, які за очевидним своїм змістом не захищаються ні в судовому, ні якомусь іншому порядку.22 В.Пучинський. Вказана робота, стор.14.

З приводу цього процесуального заперечення в літературі висловлені різні думки. Так, проф. О. П. Клейнман вважає, що на цих же підставах (неправова вимога за змістом) відповідач може заперечувати проти виниклого проти нього процесу . Іншу точку зору висловлює професор М. Гурвич. Він вважає, що суддя повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви лише тоді, коли прямою вказівкою закону вимога вважається неправовою. Розповсюдження цієї рекоме-ндації на інші випадки означало б, на його думку, обхід принципу колегіально-сті судового розгляду справи і порушення ст. 129 ЦПК.33 Радянський цивільний процес, під редакцією проф..Клеймана А.Ф. вид-во МДУ,1964,стор.125.

Позиція Л. А. Гурвича глибоко не переконує, бо при очевидності неправового характеру заявленої вимоги немає ніякого змісту приймати справу до судочинства. Про це свідчать і матеріали судової практики. Так, наприклад, за змістом ст. 309 ЦК не підлягають судовому розгляду спори про обмін жилих приміщень у будинках, які належать громадянам на правах особистої власності, вимоги житлових органів до громадян про переселення з метою вилучення внутрікімнатних надлишків жилої площі, позови повнолітніх працездатних братів, сестер, про стягнення аліментів, позови до правозаступників після за-кінчення роботи комісії по припиненню діяльності організації, що ліквідуєть-ся.11 М.А.Гуревич “Право на пред’явлення позову в теорії і судовій практиці останніх років”. Правознавство.1961 р.№2.

Слід відзначити, що в цих питаннях у судовій практиці іноді зустрічають-ся помилки. Управління робітничого постачання пред'явило позов до Успенсь-кої про відшкодування витрат у зв'язку з навчанням відповідачки на торгово-кулінарних курсах. Після закінчення навчання Успенська до роботи не присту-пила, в зв'язку з чим і виникла справа у суді.

Суд позов задовольнив. Касаційна інстанція рішення суду скасувала і вка-зала, що діючий закон не передбачає обов'язку робітників і службовців від-шкодовувати витрати, пов'язані з їх навчанням на професійних курсах. Однак замість припинення справи, бо дана вимога не правова, касаційна інстанція ви-несла нове рішення по справі, відмовивши позивачу у позові.22 Бюлетень Верхвоноого Суду України, №10,стор.2 Посилання відповідача на неправомірність виникнення процесу може мати місце і тоді, ко-ли закон на певний час створює перешкоди позивачу на звернення до суду.

Так, згідно з ст. 14 Кодексу законів про шлюб і сім'ю чоловік не вправі без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини.

Як ми бачимо у цьому випадку, справа не підлягає розгляду судом до за-кінчення певного часу. З цією обставиною і зв'язана можливість заперечення відповідача проти виникнення процесу.

У літературі і судовій практиці виникло питання про те, чи може відпо-відач заперечувати проти виникнення процесу, якщо він по суті вимогу пози-вача не оспорює, (відсутній спір про право), але своїми пасивними діями пе-решкоджає позивачу у здійсненні його права.

Під час шлюбу подружжям В. І. та Н. Л.І. Самощенків було споруджено будинок і зареєстровано на ім'я чоловіка — Самощенка В. І. Через деякий час подружжя припинило шлюб, майно (в тому числі і домоволодіння) розділено не було. Самощенко вирішив подарувати свою половину племіннику. Однак нотаріус відмовив у посвідченні договору на дарування половини будинку, бо у правоустановчому документі власником всього будинку було вказано Самощенка В. І., який і не