Звертаючись до процесуально-правової сторони позову захисту – то ним не охоплюють всі випадки пред’явлення судом захисту так як тотожні заявлені вимоги. Спір в частині майнових стягнень може бути вирішений в порядку кримінального судового проведення і господарським судом, але по даному законодавстві вирок суду, що вступив в законну силу в частині цивільного позову і рішення третейського суду по тотожному позову, не являється перешкодою до порушення цивільної справи в суді і внаслідок не тягнуть припинення помилкового виникнення проваджень по справі.

Аналіз підстав процесуально-правового захисту залишення позову без розгляду показує, що не осягненні всі випадки заминання судом позову без розгляду у вигляді тотожності заявлення вимог в справах по спору між тими сторонами, по тому ж предметі і до тих же підстав: може бути порушена, як це не розглянуто третейськими судами. Можливо також, після розв’язання особами, які беруть участь по справі їх прав і обов’язків сторонам виражають згоду на передачу спору в третейський суд і укласти договір третейського запису. Передбачається, що обставина, яка перешкоджає розгляду справи і відповідно, яке виступає в якості підстави процесуально-правового захисту залишає позову без розпаду явного порушення справи про розірвання шлюбу при відсутності угоди жінки на розлучення під час вагітності і на протязі одного року після народження дитини виходячи з цього положення потрібно доповнити ст..136 і доповнити цим положенням.

Отже, практично дуже важливим засобом захисту відповідача проти позову в його заперечення проти самого виникнення процесу, проти порушення цього цивільно-правового спору не тривожить ще питання обґрунтованості переконливості матеріально-правової вимоги, заявленої йому позивачем, відповідач прагне довести суду не значимість звернення позивачем з позовом у суд, неможливість розгляду цієї вимоги судом.

Процесуальні заперечення (відповідача)

з окремих питань.

Процесуальні заперечення завжди спрямовані на те, щоб довести непра-вомірність виникнення самого процесу по справі у вигляді відсутності у пози-вача права на позов чи порушення їм порядку пред'явлення позову. Відповідач прагне досягнення залишення заяви без розгляду чи припинення провадження по справі. Наприклад, вказуючи на порушення позивачем порядку пред'явлення позову, відповідач доводить, що справа суду непідсудна, заява подана предста-вником позивача який не має повноваження на ведення справи тощо. В якості фактів, які свідчать про відсутність у позивача права на позов, відповідач може вказати неправоздатність позивача, непідвідомчість справи суду, наявність спеціальної заборони на розгляд справи, яке по загальному правилу підвідомче суду, наявності по тотожному позову вступившого в законну силу рішення суду і т.д.

Процесуальними запереченнями обґрунтовується неправомірність виникнення і подальше продовження судочинства в цивільній справі з підстав відсут-ності у позивача права на пред'явлення позову або порушення умов його реалі-зації. Заперечуючи проти позову, відповідач залежно від наявних обставин мо-же вимагати відкладення справи слуханням на час, необхідний для збирання і подання додаткових доказів, зупинення провадження у справі (неможливість розгляду даної справи до вирішення розгляду іншої справи, пов'язаної з нею, — п. 4 ст. 221 ЦПК), залишення позову без розгляду, якщо тотожна справа між тими ж сторонами знаходиться на розгляді в іншому суді, — п. 5 ст. 229 ЦПК), закриття провадження у справі (непідвідомчість справи суду — п. 1 ст. 227 ЦПК) та ін.

Процесуальні заперечення відповідача визначаються тими широкими гарантіями, якими закон забезпечує його для захисту проти пред'явленого до нього позову.

Не заперечуючи вже проти виниклого процесу (як це було раніше) відпові-дач може користуватись окремими процесуальними правами, забезпечувати собі реальну можливість захисту проти позову. Встановлені законом процесуа-льні права захисту проти позову, їх реалізація повинні поєднуватися з активністю суду, який має вживати всіх заходів до того, щоб у відповідності з принци-пом рівності відповідач не був поставлений у гірше становище, ніж позивач.

Цивільне процесуальне законодавство (ст. 143 ЦПК) покладає на суддю обов'язок викликати відповідача на бесіду лише в необхідних випадках Таким чином, суддя сам повинен визначити так необхідність, виходячи з актуальнос-ті і складності справи.

Під час бесіди з відповідачем суддя повинен роз'яснити його процесуальні права, допомогти йому виробити заперечення проти пред'явленого позову. Суддя зобов'язаний також проявити активність у захисту прав та інтересів відповідача, сприяти правильному поєднанню тих прав з інтересами суспільства в цілому.11 В.Ф.Ковін. Підготовка цивільних справ до судового розгляду. Автореферат кандидатської дисертації, Івано-Франківськ, 2001 р. У судовій практиці провадиться чіткий напрямок в тому, що виклик відповідача слід визнати необхідним у тих випадках, коли із змісту позовної за-яви вже видно можливі заперечення відповідача з істотних питань позову. Ви-клик відповідача на бесіду може за певних умов привести до ліквідації між сторонами цивільно-правового спору шляхом укладання мирової угоди. У про-цесуальній літературі висловлювалися практично важливі рекомендації з при-воду виклику відповідача у найбільш складних цивільних справах. Вказувало-ся, що, наприклад, у справах про встановлення батьківства виклик відповідача на бесіду є обов'язковим. Оскільки відповідач не подав добровільної заяви у РАГС про те, що він є батьком дитини, то, мабуть, він заперечує проти позову, і з'ясування його заперечень дасть можливість суду правильно побудувати і забезпечити доказову діяльність у справі.22 Л.Волохова. Докази у спорах про встановлення батьківства “Радянська юстиція”, 1988 р.,№18, стор.12.

Отже, правильно організована і проведена бесіда з відповідачем створить останньому реальну можливість захисту проти пред'явленого позову.

Важливе значення