Правове регулювання відносин купвівлі-продажу здійснюється ЦК України (статті 224-240), законами України “Про захист прав споживачів”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про товарну біржу”, “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та численними нормативно-правовими актами.

Значну роль у становленні та функціонуванні ринкової економіки відіграють товарні і фондові біржі, правове становище яких визначається відповідно законами України “Про товарну біржу” і “Про цінні папери і фондову біржу”.

Розвиток ринку цінних паперів в Україні здійснюється відповідно до Концепції функціонування і розвитку фондового ринку в Україні, схвалено постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.

Нині стала поширюватися акціонерна торгівля. Аукціон – це організаційно-правовий спосіб продажу товару в обумовлений час і в певному місці покупцеві, який на засадах змагальності запропонує найвищу ціну. Аукціони можуть проводитисяна власний розсуд продавця, на підставі актів законодавства та у промисловому порядку.

Новим для правової системи україни є форвардні, ф’ючесні та опціонні угоди. При цьому врегульовані вони не цивільними, а податковим законодавством.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” форвардний контракт – стандартний документ, що засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у певний час та на визначених умоваху майбутньому з фіксацією цінтакого продажу під час укладання контракту. Будь-яка сторона фондового контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди другої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання цього контракту можуть пред’являтися виключно його емітентові. Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов’язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.

Ф’ючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кощти у певний час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін на момент виконання зобов’язання. Будь-яка сторона ф’ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання лише за наявності іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Покупець ф’ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.

Опціон – стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін на час укладення такого опціону або на час придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) несе безвідмовне і безвідкличне зобов’язання щодо продажу цінних паперів, товарів та коштів на умовах укладеного опціонного контракту. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії. Претензії щодо неналежного виконання або невиконання даного зобов?язання можуть пред’являтися виключно емітентові опціону.

В усіх перелічених угодах їх виконання віддалене в часі від моменту їх укладання. Однак, якщо форвардна і ф'ючерсна угоди передбачають їх виконання у майбутньому у “певний час”, то операція з опціоном – “у будь-який момент протягом певного часу”. Ф'ючерсні та опціонні угоди останнім часом застосовують на біржах та аукціонах. Особливо поширилися ф'ючерсні біржові угоди, предметом яких є стандартний..

Сторони у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до цивільного законодавства сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Ними можуть бути будб-які сб’єкти цивільних правовідносин – громадяни, юридичні особи або держава. Однак умови участі кожного з цих суб’єктів у договорі купівлі продажум не завжди однакові, що залежить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб’єкта ц2ивільних правовідносин, форм власності відчужуваного майна, його правового режиму та інших обставин.

Закон може визначити певні спеціальні умови щодо участі відповідних юридичних осіб у товарообігу з урахуванням статутних цілей їхньої діяльності. В умовах переходу до ринкових реформ держава відмовилася від монополії на зовнішньоекономічну діяльність, втому числі торговельної, можуть бути як фізичні, так і юридичні особина засадах, визначених спеціальним законодавством, зокрема Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

За ст. 225 ЦК України право продажу майна, крім випадків примусового пролдажу, належить власникові. Іншими словами, це положення закону означає, що приймати рішення про відчуження майна має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцеві не лише саме майно, а й право власності на нього. Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Продавець не може передати покупцеві те, на що він сам не має права.

У законодавстві не розкривається зміст “примусовий продаж”, визначаються лише підстави для здійснення примусового продажу майна. До таких підстав належать: придаж описаного у боржника майна з метою задовільнити вимоги кредиторів, продаж заставленого майна у порядку, встановленому Законом України “Про заставу”, продаж майна відповідно до Закону України “Про банкрутство”, реалізація конфіскованих предметів, які стали знаряддям або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення.

Від примусованого продажу майна необхідно відмежовувати інші можливі випадки відчуження майна за відсутності на це волі власника. Так, ЦК України, деякі законодавчі акти встановлюють особливий порядок реалізації невитребуваних за договором побутового замовлення, виготовлених підрядчиком речей, невитребуваних на транспорті вантажів і багажу, майна, відправного через лргани зв’язку. У наведених випадках продаж зазначеного майна не є примусовим, а лише здійснюється без згоди власника, оскільки такий невідомий, або не виявляють інтересу до належного йому майна, що може завдати охоронцю майнової шкоди. Звідси можна зробити висновок, що коло підстав для продажу майна не власником значно ширше, ніж це передбачено ст. 225 ЦК України.

За чинним