законодавством в окремих випадках може встановлюватися особливий правовий статус продавців і покупців. Так, відповідно до Закону України “Про приватизаціюневеликих державних підприємств”продавцями об’єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунильній власності, є відповідно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, органи приватизації, створені місцевими радами. Покупцями об’єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи які визнаються покупцями відповідно до Закону України “Про приватизацію державного майна” (ст. 8)рвзом з тим можуть бути покупцями: юридичні особи серед засновників та учасників яких є органи державної влади та управління; працівники органів приватизації та особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю, крім випадків використання ними приватизаційних паперів.
Предмет договору. Ціна договору. Форма договору.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може вважатися укладеним, та незважаючи на погодження усіх можливих інших умов. Іншими умовами також можуть набути значення істотних, якщо щодо них за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.153 ЦК України). Так, у разі продажу товарів у кредит з наступним погашенням платежів встановлення у договорі строку повернення кредиту набуває значення істотної умови.
У чинному законодавстві немає переліку того майна, що може становити предмет договору купівлі-продажу. У ст. 224 ЦК України лише зазначено, що за цим договором передається майно.
Проте, як відомо, термін “майно” у законодавстві та цивільно-правовій науці має різні значення. В одних випадках під майном розуміють індивідуально-визначені або визначені родовими ознаками речі, а також певні зобов’язальні права, в інших – сукупність прав та обов’язків.
Предметом договору купівлі-продажу можуть бути окремі речі або їх сукупність (об’єкти природи або створені людиною матеріальні блага), а також певні зобов’язальні права, пов’язані з можливістю реалізації зафіксованихї у них повноважень на отримання майнових угод. У сучасних умовах значно поширився обіг цінних паперів, значення яких за соціалістичної економіки було мінімальне. За Законом України “Про цінні папери і фондову біржу”, цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідентів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. За цим законом цінними паперами, які можуть випускатися і обертатися, визначаються акції, облігації внутрішніх та зовнішніхдержавних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств казначейські зобов’язання держави, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі та приватизаційні папери в юридичній літературі називаються інщідокументи, які мають ознаки цінних паперів, а саме: чеки, акредитиви, ощадні книжки, лотерейний білет, страхові поліси, накладні, варанти та коносаменти.
За чинним цивільним законодавством предметом договору купівлі-продажу не можуть бути боргові зобов’язання, зобов’язання, що виникають із заподіяння шкоди, та авторські права.
Відносини переуступки чи переходу їх до інших осіб регулюються нормами інших правових інститутів. Однак нині спостерігається тенденція до включення в коло предметів договору купівлі-продажу об’єктів цивільних прав інших цивільно-правових інститутів .
Кожна держава має право визначати об’єкти, які з міркувань державної безпеки або з інших підтав не повинні бути у власності тих чи інших суб’єктів правовідносин або мають набуватися з додержання спеціальних правил. Тому Постановою Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” від 17 червня 1991 року було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна.
До переліку входять:
зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї), бойова та спеціальна військова техніка;
вибухові речовини та засоби вибуху;
бойові отруйні речовини;
наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за вийнятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря);
протиградові установки;
державні еталони одиниць фізичних величин;
спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації;
електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що їх застосовують правоохоронні органи
У кожній державі встановлюється особливий правовий режим валютних цінностей. Порядок здійснення угод з валютними цінностями визначений Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного реголювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. та деякими іншими законодавчими актами. За згаданим Декретом до валютних цінностей належать:
грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучеі з обігу;
відповідна іноземна валюта;
платіжні документи та інші цінні папери;
монетарні метали.
Особливе місце серед багатьох перелічених видів валютних цінностей посідає іноземна грошова валюта, яка в одних випадках може бути платіжним засобом, в інших – предметом купівлі-продажу. Останнє має місце у випадках продажу (обміну) іноземної грошової валюти за грошову валюту України і навпаки на Українській міжбанківській валютній біржі через систему обмінних пунктів. На наш погляд, такі угоди водночас мають ознаки і договору купівлі-продажу, і договору міни.
Наступною істотною умовою договору купівлі-продажу є ціна – певна грошова сума, сплачувана покупцем за одержану від продавця річ. Ціна має бути обов’язково визначена в договорі шляхом досягнення сторонами щодо цього обопільної згоди. За командно-адміністративної системи сформувалася політика ціноутворення, яка зводила до мінімуму можливості сторін самостійно визначати в договорі ціну, оскільки на переважну більшість видів продукції і товарів ціни встановлювали державні органи у централізованому порядку. Зокрема передбачалося, що продаж товарів державними, кооперативними ти іншими громадськими організаціями повинен здійснюватися за встановленими