З врахуванням сказаного можна визначити джерела трудового права України як спосіб вираження норм права, що приймаються компетентними на те органами держави і призначені для регулювання трудових відносин в процесі застосування праці і суспільного захисту людей праці.

Нормами трудового права регулюються усі види трудових відносин, що виникають між роботодавцями та працюючими. Ці відносини - один з найважливіших видів відносин, які зачіпають такі питання, як право на працю, працевлаштування, тривалість робочого часу і часу відпочинку, внутрішній трудовий розпорядок, безпека праці та цілий ряд інших питань, що виникають із застосуванням здатності до праці [13] [13] Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій: Для студ. юр. вузів і фак-тів. К.: Вентурі, 1996. - С. 57.

.

Зрозуміло, що із зміною соціально-економічних умов потребує змін і правове регулювання трудових відносин. Зокрема, розвал Радянської імперії, проголошення і зміцнення суверенітету республік як самостійних держав, різні форми власності, ринкові відносини обумовили процес удосконалення трудового права і трудового законодавства, викликали необхідність створення нової моделі системи юридичних джерел. При намаганні провести в Україні правову реформу виникає складна система юридичних джерел, що притаманна різним правовим системам: зберігається спадковість романо-германської та радянської правових систем, впроваджуються риси англійської та американської правових систем.

Зокрема, згідно з постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, не урегульованих законодавством України за умови, що вони не протирічать Конституції і законам України [13][13] Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій: Для студ. юр. вузів і фак-тів. К.: Вентурі, 1996. - С. 58. .

Законодавчі акти в Україні охоплюють всю сукупність, увесь комплекс виданих органами держави правових норм у різних формах. Ці форми залежать від ступеню важливості суспільних відносин, що ними регулюються, галузевої приналежності і компетенції органу, що здійснює нормотворчу діяльність.

Джерела трудового права можна класифікувати за різними підставами.

За характером прийняття джерела трудового права поділяють на такі, що приймаються державними органами (закони, укази, постанови тощо); що приймаються за угодою між працівниками і роботодавцями (колективні угоди, колективні договори); що приймаються органами міжнародно-правового регулювання праці (пакти про права людини, конвенції і рекомендації МОП). За юридичною силою джерела трудового права поділяються на Конституцію України, акти міжнародного регулювання праці (ратифіковані Україною), закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, локальні нормативно-правові акти [9] [9] Болотіна Н.Б.,Чанишева Г.І. Трудове право України. - 2-ге вид., стер. -К.: Т-во "Знання ", 2001.-С. 62..

Залежно від ступеня узагальненості розрізняють кодифіковані, комплексні та поточні нормативно-правові акти як джерела трудового права.

У літературі визнають традиційні і нетрадиційні джерела трудового права. До традиційних відносяться, наприклад, Кодекс законів про працю України, Закон України "Про оплату праці" та ін. Приналежність таких актів до джерел трудового права видно вже з їх назви. Разом з тим окремі нормативні положення, що є джерелами трудового права, містяться в нормативно-правових актах, які відносяться до джерел іншої галузі права. Наприклад, у Законах України "Про власність", "Про приватизацію державного майна", які за галузевою приналежністю є актами цивільного права, містяться норми, що відносяться до трудового права [9] [9] Болотіна Н.Б.,Чанишева Г.І. Трудове право України. - 2-ге вид., стер. - К.: Т-во "Знання ", 2001. - С. 62.

.

РОЗДІЛ II

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ ЯК ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО ТРУДОВОГО ПРАВА

Основним законом кожної держави є Конституція. Вона дає наукове осмислення політичних та економічних процесів у країні, закріплює ідею розподілу і організації державної влади, її співвідношення з демократичними інституціями суспільства, визначає права та свободи громадян і створює умови для їх реалізації. Основним джерелом трудового права є Конституція України від 28 червня 1996р., що закріплює найважливіші трудові права людини і громадянина та гарантії їх реалізації. Ці положення відображені в статтях 3, 8, 19, 21-24, 36, 43-46, 55-61, 64, 68 і деяких інших [9] [9] Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право України. - 2-ге вид., стер. - К.: Т-во "Знання ", 2001. - С. 62-63.

.

Найважливішим розділом нової Конституції України, що визначає її демократичні засади, є розділ II " Права і свободи людини і громадянина ". Невипадково конституційному закріпленню прав, свобод і гарантій приділяється така велика увага, адже в ст. З передбачається, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

У Конституції України 1996 року не тільки збережено встановлені колишньою Конституцією УРСР права і свободи громадян, а й значно розширено їх перелік, передусім за рахунок включення прав і свобод, закріплених в міжнародно-правових актах про права людини. Деякі формулювання Загальної декларації прав людини і Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні й культурні права людини буквально відтворені в тексті Основного Закону. Уперше закріплено право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом, право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, право на належні, безпечні й здорові умови праці, право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на соціальний захист у разі безробіття з незалежних від громадянина обставин тощо. Посилено конституційні гарантії прав і свобод, конкретизовані умови їх здійснення .

Закріплене в ч.1 ст. 43 право на працю сформульоване відповідно до ст. 23 Загальної декларації прав людини. Кожен має можливість заробляти