До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад згідно з Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" відноситься встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що відносяться до комунальної власності відповідних територіальних громад. У сфері соціального захисту населення виконавчі органи бронюють у порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності робочі місця, призначені для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту; приймають рішення про створення на підприємствах, в установах організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організують професійну підготовку цих осіб, узгоджують проведення таких робочих місць, а також вирішують інші питання соціального захисту в межах відповідної території [6] [6] Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №24. - С. 54..

Система джерел трудового права відрізняється від джерел інших галузей права тим, що в регулюванні трудових відносин важливе місце займають локальні (місцеві) норми права, які приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях власником або уповноваженим ним органом за погодженням з трудовим колективом чи профспілковим комітетом [13] [13] Прокопенко В.І.Трудове право: Курс лекцій: Для студ. юр. вузів і фак-тів. К.: Вентурі, 1996. - С.75..

Локальна нормотворчість здійснюється безпосередньо учасниками трудових відносин, які беруть участь у створенні цих норм, мають можливість впливати на їх зміст. Це дає можливість працюючим знати обсяг належних їм прав та обов'язків, що визначені локальними нормами, максимально пристосовуючи їх для реалізації своїх інтересів та задоволення потреб.

Для того, щоб здійснювалась локальна нормотворчість, необхідні дві умови. По-перше, норми є локальними і набувають юридичної сили лише за умови, що вони прийняті у порядку, попередньо визначеному централізованим регулюванням. По-друге, локальна нормотворчість можлива при наявності норми, що надає певним суб'єктам право займатися правотворчістю. Це означає, що суб'єкти трудового права поставлені у певні рамки локальної нормотворчості. Тут діє принцип: "дозволено лише те, що визначено законом ". При цьому сутність локальних норм зводиться до розвитку загальних норм трудового права. Таким чином, локальна норма в трудовому праві України - правило загальнообов'язкової поведінки, що попередньо санкціоноване державою і прийняте в установленому законом порядку безпосередньо на підприємстві, в установі, організації, і дії в його межах [13] [13] Прокопенко В.І.Трудове право: Курс лекцій: Для студ. юр. вузів і фак-тів. К.: Вентурі, 1996. - С.75..

Основним локальним документом на підприємствах, в установах, організаціях є колективний договір.

Нормативні акти, що безпосередньо приймаються на підприємстві, такі як колективний договір, підлягають обов'язковому обговоренню і схваленню трудовим колективом на загальних зборах або конференціях працівників даного підприємства, установи, організації. Але більшість локальних актів приймаються власником або уповноваженим ним органом спільно чи за погодження з профспілковим комітетом. Другим важливим локальним правовим актом є правила внутрішнього трудового розпорядку, якими на підприємствах, в установах, організаціях встановлюється певний режим праці, правила поведінки учасників спільної праці, передбачаются їх права і обов'язки. Правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації відповідно до статті 142 Кодексу законів про працю України затверджуються трудовим колективом за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових і галузевих правил [2] [2] Кодекс законів про працю України. - К.: Атіка, 2001. - С. 54..

В правилах внутрішнього трудового розпорядку визначається порядок прийняття на роботу і звільнення, порядок використання робочого часу, заохочення працівників, які сумлінно виконують свої трудові обов'язки, порядок притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності при порушенні ними трудової дисципліни.

Правила внутрішнього трудового розпорядку, як локальний правовий акт, доповнюються технічними правилами і інструкціями, положеннями про структурні підрозділи підприємства, установи, організації. Ці норми спрямовані на забезпечення правильної розстановки і застосування праці робітників і службовців, на досягнення єдності у визначенні їх обов'язків і кваліфікаційних вимог, що до них пред'являються, до рівня їх загальноосвітніх і професійних знань, навичок та вміння. До локальної нормотворчості відноситься також встановлення систем оплати праці і форм матеріального заохочення, затвердження положень про преміювання і виплату винагороди за підсумками роботи за рік (стаття 101 Кодексу законів про працю України). Ці локальні акти приймаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом, їм надані права встановлювати показники і умови преміювання для працівників по професіях, бригадах, змінах, цехах та інших структурних підрозділах. Від того, наскільки повно будуть враховані при локальній нормотворчості характер виробництва цеху, дільниці, зміни, оптимально вибрані показники і встановлені розміри преміювання залежить ефективність застосування матеріального стимулювання. Положення про виплату винагороди за підсумками річної роботи підприємства, як і ряд інших локальних актів становить собою нормативну угоду між власником або уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом. У цих положеннях