Дані про особу підсудного повинні мати типологічне значення, розкрити спосіб життя індивіда, загальний стиль його поведінки, цінністю орієнтації, ієрархічну структуру, його мотиваційної структури (4, с. 572). У зв’язвку з цим, прокурор повинен аналізувати лише ті якості особи підсудного, які обумовлені злочином і проявляються в його вчиненні. Прокурор повинен аналізувати не лише обтяжуючі оьбставини, але й акцентувати увагу на пом’якшуючих обставинах.

Якщо ж прокурор займає односторонню обвинувальну порзицію, намагається обвинуватити підсудного будь-що, то він і не обмежується у виборі засобів. І не рідко такі засоби є досить психотравмуючими (4, с. 57). Неприпустимим у обвинувальній промові є образи та приниження людської гідності як підсудного так і інших учасників судового розгляду, заяви з приводу заявника.

На нашу думку, прокурор не має права замовчувати позитивні риси в моральному обличчі підсудного, його колишніх заслугах. Особисте життя підсудного може фігурувати в промові прокурора, якщо відповідні факти відносяться до предмета доказування. Крім того, прокурор в своїй промові може торкатися поведінки й особистих якостей потерпілого, свідків ьта інших осіб попри підсудного. До цього ж, приходиться уважити характеристику співробітників підсудного, потерпілого і їх керівництва з певним забарвленням. Якщо такого роду оцінки негативно змальовують ту чи іншу особук, то вони повинні характеризуватися тільки на достатні і перевірені докази.