Міжнародне право та правосуб’єктність

Міжнародна правосуб’єктність за своїм походженням поділяється на фактичну і юридичну. Держави і нації визначаються де-факто здатними бути носіями прав і обов’язків, оскільки їм притаманна політико-юридична властивість – державний і національний суверенітет. Суверенітет, як основа міжнародної правосуб’єктності, робить держави і нації, які боряться за свою незалежність, первинними суб’єктами міжнародного права, незалежними від інших суб’єктів і будь-якої політичної влади.

Існування таких суб’єктів означає, що вони мають рівну здатність, не залежну від чиєїсь волі, бути учасниками міжнародних правовідносин. Разом з тим, виходячи з цього положення, що не існує правових норм, які б наділяли правосуб’єктністю первинних суб’єктів міжнародного права, слід, перш за все, сказати про юридичне закріплення міжнародної правосуб’єктності.

Юридичним джерелом міжнародної правосуб’єктності є Статут ООН, міжнародні договори, які регулюють співробітництво в різних галузях, статути міжнародних організацій, розроблені і прийняті державами на основі загальновизнаних принципів міжнародного права, а також норми міжнародних конференцій.

На думку проф. Г.В. Ігнатенка, загальним критерієм міжнародної правосуб’єктності для всіх суб’єктів є “юридична здатність до самостійних міжнародних дій, до незалежного здійснення міжнародно-правових норм, які визначають права і обов’язки учасників міжнародних правовідносин”. Игнатенко Г.В. К вопросу о понятии и классификации субъектов международного права. // Материалы конференции по итогам научно-исследовательской работы за 1968 год. – Свердловск,1969.- С.220.

Відмінність між суб’єктами права встановлюється за ознаками їх виникнення, юридичної природи і обсягу міжнародної правосуб’єктності. В теорії міжнародного права проблема підстави міжнародної правосуб’єктності залишається малодослідженою на даний момент. Її критерії – «юридична здатність володіти міжнародними правами і обов’язками» - розуміється неоднаково. В свою чергу, питання про те, хто може бути носієм міжнародних прав і обов’язків, пов’язане з питанням про поняття суб’єкта міжнародного права. Відповідно, відсутність єдиної думки щодо основи міжнародної правосуб’єктності призводить і до різноманітності у визначенні самого суб’єкта міжнародного права.

Деякі вчені (Л.А.Моджорян, А.Кляфковський, В.В.Євгеньєв, В.М.Шуршалов) вважають єдиною підставою міжнародної правосуб’єктності суверенітет – державний або національний, носіями якого є держави і нації. На думку Л.А.Моджоряна, «необхідним атрибутом суб’єкта є репрезентуюча його на міжнародній арені верховна влада, яка здатна брати участь у процесі (нормотворення) правотворчості, приймати зобов’язання, виконувати їх і вимагати дотримання норм права суб’єктами. Такою владою наділені тільки держави і нації, які відстоюють в національно-визвольній боротьбі своє право на самостійне вирішення своєї політичної долі». Моджорян Л.А. Субъекты международного права. –Госюриздат, 1958. – С.7.

У своїй книзі “Основні права і обов’язки держав” Л.А.Моджорян вказує на те, що «суб’єкт права повинен володіти волею не тільки розумною, але і суверенною». Моджорян Л.А. Основные права і обязаности государств. – “Юридическая литература”,1965. – С.10.

Схожу точку зору з цього питання висловлює і польський юрист А.Кляфковський в курсі «Міжнародне публічне право». Він відзначає, що права і обов’язки, які випливають з міжнародних відносин, відносяться до сфери державної влади, відповідно, пов’язані з її суверенітетом; звідси - міжнародна правосуб’єктність рівнозначна суверенітету… Виходячи з цього, - робить висновок А.Кляфковський, - суб’єктами міжнародного права не є території, на яких не здійснюється управління, народ, що не має самостійної держави, фізичні і юридичні особи, міжнародні організації. Klafkowski A. Prawo miedzynarodowe publiczne. – Warszawa,1964. – Str.37, 58, 103.

Інші вчені (Г.П.Задорожний, Ф.І.Кожевніков, І.П.Бліщенко, А.Баумгартен) відстоюють точку зору, що міжнародна правосуб’єктність безпосередньо належить народам. «Основною ознакою суб’єкта міжнародного права, - пише Г.П.Задорожний, - є суверенітет, який належить народу, а не уряду, міжнародній організації або фізичній особі. Суб’єктом міжнародного права може бути лише народ, що виступає в міжнародних відносинах безпосередньо через державу і її уряд». Задорожный Г.П. Мирное сосуществование и международное право. – М.: Международные отношения, 1964. – С.462. І.П.Бліщенко і В.Н. Дурденевський вважають, що “народ виступає суб’єктом міжнародного права безпосередньо, перш за все здійснюючи право нації, народу на самовизначення”. Блищенко И.П., Дурденевський В.Н. Дипломатическое и консульское право. – Изд-во ИМО,1962. – С.32.

Отже, дана позиція ототожнює міжнародну правосуб’єктність з суверенітетом держави, нації, народу. Поняття міжнародної правосуб’єктності на основі суверенітету призводить до обмеження кола суб’єктів міжнародного права. Суверенітет є об’єктивним критерієм класифікації суб’єктів міжнародного права, який розділяє їх на основних і неосновних, суверених і несуверених.

Поняття міжнародної правосуб’єктності необхідно трактувати не з точки зору специфічних, а найбільш загальних ознак, які притаманні всім суб’єктам міжнародного права. Міжнародна правосуб’єктність – це «особлива юридична властивість» Игнатенко Г.В. От колониального режима к национальной государственности. – М.: Международные отношения, 1966. – С.11. або «головна якість» Schwarzenberger. A Manual of International Law. – L., 1967. – P.53. носіїв прав і обов’язків в міжнародних відносинах. “Характерною рисою цієї властивості, - на думку Г.В.Ігнатенка, - є невід’ємна внутрішня єдність володіння правами і обов’язками і самостійного їх здійснення”. Игнатенко Г.В. От колониального режима к национальной государственности. – С.110.

А.Н.Талалаєв також відзначає, що здатність бути суб’єктом міжнародного права виявляється «у володінні сукупністю прав, які випливають з основних загальновизнаних принципів і норм міжнародного права». Советский ежегодник международного права. – 1960. – С.397.

Сукупність міжнародних прав і обов’язків складає зміст правосуб’єктності. Ці права і обов’язки входять в її зміст не як прості компоненти; вони внутрішньо єдині, обумовлені загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Международная правосубъектность. – М.: Юрид. лит-ра, 1971. – С.11.

До інших суб’єктів міжнародного права відносяться головним чином міжнародні організації. Визнання міжнародної організації зі сторони держав робить її