І.І.Лукашук відзначає, що передумовами для визнання таких суб’єктів повинні бути дві обставини: “1) таке визнання повинно викликатися інтересами успішного розвитку міжнародного співробітництва на основі загальновизнаних принципів міжнародного права; 2) новий суб’єкт міжнародного права повинен бути здатним фактично здійснювати свою правосуб’єктність в сучасних відносинах». Лукашук И.И. Стороны в международных договорах. - М.: Юрид. лит-ра, 1966. – С.9.

Твердження про те, що міжнародні організації можуть бути, і більшість з них є, суб’єктом міжнародного права, - відзначає Г.І.Тункін, - в даний час є, по суті, загальновизнаним, і суперечки з цього питання можна вважати багатством історії. Тункин Г.И. Теория международного права. – М.:Изд-во «Зерцало», 2000. – С.317. Далі Г.І.Тункін підкреслює те, що міжнародні організації є суб’єктами особливого виду. Норми міжнародного права не встановлюють їх правосуб’єктність. Разом з тим, міжнародне право не містить норм, які перешкоджають наділенню тієї чи іншої міжнародної організації певними ознаками міжнародної правосуб’єктності. Тункин Г.И. Основы современного международного права. – М.:Изд-во «ВПШ», 1956. – С.18.

Більш того, до цього часу не існує міжнародно-правових актів, які визначають поняття міжнародної правосуб’єктності організацій. В статутах міжнародних організацій йде мова про «правоздатність», як елемент правосуб’єктності, який відрізняється від поняття міжнародної правосуб’єктності. На конференції у Сан-Франциско в процесі розроблення Статуту ООН термін «міжнародна правосуб’єктність» був відхилений з точки зору його неправильного тлумачення як такого, що надавав ООН характер наддержави. Позиція комітету була наступною: «Що стосується питання про міжнародну правосуб’єктність, то комітет вважає зайвим фіксувати його в тексті. По суті це буде очевидно випливати з постанов Статуту як цілого». Крылов С.Б. История создания Организации Объединенных Наций. - М.:Изд-во «ИМО», 1960. – С.50-51.

Відсутність поняття міжнародної правосуб’єктності в міжнародноправових актах, а в статутах терміну “міжнародна правосуб’єктність” дало підставу стверджувати деяким авторам, що окремі міжнародні організації не є суб’єктами міжнародного права. Так, Л. Кляфковський вказує на те, що «держави могли надати ООН і іншим міжнародним організаціям міжнародну правосуб’єктність, однак не зробили цього, тому міжнародні організації не володіють правосуб’єктністю». Klafkowski. Op. Cit.- Str.109. Міжнародну правосуб’єктність організацій необхідно доказувати, і не просто з точки зору її оформлення, а шляхом тлумачення статуту і аналізу його відповідності загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права. На думку Г.І.Тункіна, «статут міжнародної організації, як міжнародний договір sui generis, тобто договір, який є юридичною підставою діяльності постійного міжнародного механізму, уповноваженого приймати рішення, який може містити відповідні елементи міжнародної правосуб’єктності». Тункин Г.И. Теория международного права. – М.:Изд-во «Зерцало», 2000. – С.322.

Юридична здатність мати міжнародні права і обов’язки є властивістю суб’єктів міжнародного права. Вона характеризує правовий статус суб’єктів – носіїв міжнародних прав і обов’язків. Суб’єкти права, які беруть участь в міжнародних відносинах, діють на основі міжнародного права. Г.В.Ігнатенко і Р.Л.Бобров вважають, що у визначенні суб’єкта міжнародного права повинні органічно поєднуватися «основні елементи загального поняття правосуб’єктності і найбільш суттєві риси саме міжнародних правовідносин, оскільки мова йде про суб’єкт особливої галузі права». Игнатенко Г.В. К вопросу о понятии и классификации субъектов международного права. // Материалы конференции по итогам научно-исследовательской работы за 1968 год. – Свердловск,1969.- С.218. Такими елементами є : 1) здатність до участі у міжнародному правовідношенні і 2) власне участь у такому. Бобров Р.Л. Основные проблемы теории международного права. – М.: Международные отношения, 1968. – С.68.

Найважливішим елементом правосуб’єктності суб’єктів міжнародного права є договірне право і дієздатність Талалаев А.Н. Вк. Вид. – С.15., тобто участь у створенні, прийнятті і набутті норм міжнародного права шляхом укладення міжнародних договорів. Міжнародні договори, а особливо багатостороні, відзначає М. Ляхс, «відкрили нові, раніше не відомі, можливості конструкції правосуб’єктності». Ляхс М. Многостороние договоры. – М.: «ИЛ», 1960. – С.55. Нормативний вплив учасників на міжнародні відносини характеризує їх здатність бути суб’єктами міжнародного права. Кожний правомірний договір створює об’єктивне право для держав, які беруть у ньому участь, а також для інших суб’єктів міжнародного права. Курс международного права. – М.: «Наука», 1967. - С .177.

Суб’єкти міжнародного права виступають в міжнародних відносинах як колективні (комплексні) суб’єкти. Кожний суб’єкт міжнародного права має важливі елементи організації: державі притаманні суверенна влада і аппарат нації, що бореться за своє самовизначення – політичний орган, який є проявом суверенітету нації, міжнародної організації – постійні органи і статут.

Всі суб’єкти міжнародного права відносно самостійні, тобто «набувають відносно самостійного буття, здатність виражати у відомому розумінні автономну від всіх членів волю». Малинин С.А. О правосубъектности международных организаций. // Вестник ЛГУ. Серия экономики, философии и права. – 1965. - №17. – С.116.

Виділення і узагальнення основних ознак суб’єкта міжнародного права сприяє значній визначеності його поняття. Ці ознаки говорять про те, що суб’єкт може брати участь у міжнародних правовідносинах. Всі утворення, які містять в собі названі властивості (ознаки), відносяться до ряду суб’єктів міжнародного права і утворюють його самостійну основу.

В даний час можна вести мову про те, що міжурядові організації стали похідними, другорядними суб’єктами міжнародного права. Однак, це зовсім не означає, що в силу цього факту вони набувають наддержавний характер.

Питання про те, хто може бути суб’єктом прав і обов’язків, визначається нормами права. У сучасних умовах, коли відсутньою є зальновизнана