В той же час у цієї категорії міжнародних договорів існує і своя специфіка, яка з’явилася в результаті практичної діяльності міжнародних організацій. Наприклад, для прийняття застереження, яке зроблене державою до установчого акту міжнародної організації, необхідна згода компетентного органу організації.

Що стосується особливостей статутів міжнародних організацій, як міжнародних договорів, то у вітчизняній юридичній науці це питання розглядалося в основному при аналізі установчих документів Організації Об’єднаних Націй або спеціалізованих установ ООН. Так, В.М. Шуршалов, досліджуючи природу Статуту ООН, поряд з іншими ознаками звертає увагу на відсутність в ньому вказівки щодо процедури денонсації. Шуршалов В.М. Основания действительности международных договоров. – М.: Изд-во АН СССР, 1957. – С. 161. Г.І. Морозов, окрім цього вважає, що на незвичний характер вказує вже сама назва установчого акту – Статут, а також формула преамбули. Морозов Г.И. Организация Объединенных Наций. – М.: Изд-во ИНО,1962. – С.162-164. В колективній праці “ООН. Итоги. Тенденции. Перспективы.” Він відзначає і такі специфічні риси, як порядок вступу в силу Статуту і процедуру прийняття поправок. ООН. Итоги. Тенденции. Перспективы. – М.: Межд. отношения, 1970. – С.421. Е.А.Шибаєва бачить особливості установчих актів спеціалізованих установ ООН в інституті прийняття, який замінює щодо таких договорів традиційні інститути ратифікації і приєднання, у різноманітності формул вступу їх в силу, у відсутності вказівки на термін дії.Шибаева Е.А. Некоторые юридические особенности учредительных актов специализированных учреждений ООН. // Правоведение. - №1. – 1964. – С.166-169. До специфіки цієї категорії договорів вона відносить і порядок прийняття застережень, питання правонаступності міжнародних організацій. Шибаева Е.А., Поточний М. Вк. вид. – С.43.

Специфіка міжнародних договорів, які є установчими актами міжнародних організацій, дала підставу деяким західним юристам висунути теорію, згідно з якою, статути міжнародних організацій не є міжнародними договорами, а за своєю природою прирівнюються до державних конституцій. Така точка зору зустрічається у працях американського правника В.Фрідмана “The Changing Structure of international Law”, уругвайського – Х.Аречаги “The Constitutional Law of the United Nations” і ізраїльського – Ш.Розена “Is the Constitutional of an International Organization an International Treaty ?”

Юридичне обгрунтування цієї теорії полягає в наступному. Її прибічники для дослідження юридичної природи статутів міжнародних організацій вдаються до допомоги конституційного права розвинутих держав світу, розглядаючи статут організації як конституцію федеративної держави.

Політичний зміст цієї теорії полягає в тому, що вона покликана усунути багаточисельні порушеня статутів міжнародних організацій з вини окремих держав. Об’єднання держав в рамках міжнародної організації – це не федеративна держава, і установчий акт організації – це не конституція, а міжнародний договір, який виступає основною, реальною, юридичною формою, яка опосередковує відносини між суверенними державами на міжнародній арені. Шибаева Е.А., Поточний М. Вк. вид. – С.44.

Ізраїльський професор Ш.Розен, прирівнюючи статути міжнародних організацій до державних конституцій, говорить не про особливості, а про відхилення від загального права міжнародних договорів і бачить їх в наступному: вступ в організацію, у порівнянні із приєднанням до договору, застереження щодо статуту, у тих випадках, коли статут не містить положення про призупинення членства, виключення з організації, вихід з неї, зміну і тлумачення статуту. Rosenne Sh. “Is the Constitutional of an International Organization an International Treaty ?” – Communicazioni e studi. - Vol. XII. - Milano,1966. – p.50-80.

По суті, Розен стверджує, що хоча за своїм походженням статути міжнародних організацій є міжнародними договорами, проте, що стосується їхньої дії, то вони в основному вже не відносяться до категорії договорів. Відповідь на питання про те, - зазначає автор, - чи є конституція міжнародної організації міжнародним договором, не може бути дана без застережень.

Не повинно бути сумнівів в тому, що у внутрішньому плані формування волі держави, що вступає у міжнародну організацію, і її вираження в міжнародному плані – відбуваються в рамках права договорів, відповідно внутрішнього і міжнародного. Rosenne Sh. – р.75.

Проте, у відношенні до дії статуту міжнародної організації Розен стверджує наступне: “Той факт, що така велика кількість ключових аспектів, що стосуються сутності відносин, які творяться членством в міжнародній організації і участю в її основному документі, на практиці регулюється принципами і нормами, що докорінно відрізняються від регулюючих відповідні аспекти участі у багатосторонніх договорах, повинен викликати серйозні сумніви щодо того, чи відносяться статути міжнародних організацій до тієї ж категорії в міжнародному праві, що і міжнародні договори”. Rosenne Sh. – р.76.

Підсумовуючи висунуті Ш. Розеном аргументи про обгрунтування висновку про застосування чи незастосування в основному права договорів до статутів міжнародних організацій виявляється, що для такого висновку немає достатніх підстав.

Американський юрист В.Фрідман стосовно цієї концепції висловлювався так: ”Оскільки формальна зміна міжнародного конституційного документу, такого як Статут ООН, є майже неможливою, пристосування його відбувається, як правило, шляхом консолідації практики, або шляхом фактичної зміни”.