Значення і роль внутрішньо-організаційного механізму для функціонування міжнародної організації не потребує додаткових елементів. Так, на наш погляд, слід вказати на два найважливіших аспекти цього положення: по-перше, внутрішньо-організаційний механізм, як постійно функціонуючий механізм, є “однією з головних ознак, що відрізняють міжнародні організації від інших видів міжнародних органів і правових форм міжнародного співробітництва”. Шибаева Е.А. Право международных организаций. . – М.: Междунар. отношения, 1986. – С.39.

По-друге, основне призначення внутрішньо-організаційного механізму – забезпечення повсякденної діяльності міжнародної організації для виконання цілей і завдань, передбачених її установчим актом. Ефективність діяльності міжнародної організації в значній мірі залежить від належного функціонування її внутрішньо-організаційного механізму, відповідності характеру цього механізму вимогам, які висуваються щодо міжнародних організацій. З цього випливає і важлива властивість внутрішньо-організаційного механізму – здатність до швидкого реагування на зміни компетенції і функцій організації, обумовлених дією об’єктивних закрономірностей розвитку суспільства.

Основними елементами внутрішньо-організаційного механізму є органи міжнародної організації, які утворюють певну внутрішню структуру. Без такої внутрішньої структури, тобто стійких і впорядкованих нормами права зв’язків між органами міжнародної організації, остання не може існувати.

Проте структура відображає лише одну сторону, яка характеризує поняття внутрішньо-організаційного механізму з точки зору його форми. Інша, змістовна сторона, розкриває правила функціонування внутрішньо-організаційного механізму і включає принципи функціонування органів, процедуру прийняття рішень, характер взаємозв’язку і взаємодії органів.

Однією з найважливіших ознак, які складають поняття міжнародної організації, є наявність у її складі постійних органів, або відповідної організаційної структури.

Організаційна структура міжнародних організацій визначається їх цілями, які, як відомо, у міжнародних організаціях різні. Ця обставина, між іншим, не виключає однотипності їх структури. У всіх міжнародних організаціях є чотири різновиди органів: вищі, виконавчі, адміністративні, комітети і комісії з спеціальних питань. В деяких організаціях передбачається створення юридичних органів. Морозов Г.И. Международные организации: некоторые вопросы теории. – М.: Мысль, 1974. – С.111. Причому, перші три види органів вважаються найважливішими в діяльності міжнародної організації, обов’язковими в її структурі. Актуальные проблемы деятельности . международных организаций. – М.: Междунар. отношения, 1982. – С.68-69. Такої класифікації притримуються і більшість західних вчених: К.-А.Кольяр вважає, що трьохланкова система органів міжнародної організації є притаманна не тільки для всіх спеціалізованих установ ООН, але й для міжнародних організацій традиційного типу. Кольяр К.-А. Международные организации и учреждения. – М.: Прогрес, 1972. – С.350, 354.

Коли мова йде про органи Організації з безпеки і співробітництва в Європі, то мається на увазі діяльність, функції інститутів і оперативних структур ОБСЄ, а також їх взаємодія між собою та іншими органами міжнародних організацій. Структура ОБСЄ в її початковому вигляді була сформована ще в 1990 році на Паризькому саміті держав-учасниць НБСЄ, а на наступних самітах в Гельсінкі і Будапешті набула своєї остаточної форми. До неї увійшли органи по веденню переговорів і прийняттю рішень: Рада міністрів, Постійна рада, Рада вищих посадових осіб, Форум з співробітництва в галузі безпеки, саміти, конференції з огляду, органи процесу законотворення. Крім того, до структури входять і оперативні структури та інститути: Діючий голова, Генеральний секретар і Секретаріат, Адміністрація ОБСЄ і бюджет, Бюро з демократичних інститутів і прав людини, Верховний комісар у справах національних меншин, Представник у сфері свободи засобів масової інформації, Парламентська Асамблея ОБСЄ і Суд з примирення та арбітражу. Всі вищевказані органи ОБСЄ мають спеціальний статус, оскільки вони в своїй діяльності керуються не установчими документами, а цілями, для досягнення яких вони були створені.

Вищим органом ОБСЄ є Нарада глав держав і урядів, яка скликається регулярно кожних два роки. Такі зустрічі на вищому рівні відбулися в Парижі (1990 р.), Гельсінкі (1992 р.), Будапешті (1994 р.), Лісабоні (1996 і 2000 рр.), Стамбулі (1998 р.), Бухаресті (2002 р.).

На зустрічах встановлюються пріоритети і подаються орієнтири на вищому політичному рівні. Таким зустрічам повинні передувати наради по огляду, які повині підводити підсумки виконання зобов’язань і розглядати подальші кроки по зміцненню процесу ОБСЄ, підготовлювати документи для утвердження на зустрічі. Ці зустрічі допомагали підтримувати зв’язок між політичними рішеннями, які приймалися на самітах, та щоденним функціонуванням організації, таким чином, встановлюючи точку відштовхування для всіх інших інститутів.

Центральним керівним органом ОБСЄ є Рада міністрів (раніше Рада НБСЄ), яка складається з міністрів закордонних справ і яка несе відповідальність за прийняття рішень. Вона скликається один раз на рік, незадовго до закінчення терміну повноважень кожного голови.

Рада міністрів була заснована згідно з Паризькою Хартією для Нової Європи 1990 року. Її повна назва “Рада міністрів закордонних справ”. Гельсінський документ 1992 року ще раз підтвердив її роль як центрального законотворчого і виконавчого органу ОБСЄ і надав їй більш широкі повноваження в сфері запобігання конфліктів і вирішення кризових ситуацій. Будапеський документ 1994 року перейменував її на “Комітет міністрів” і остаточно окреслив ключову політичну роль цього органу.

Керівна рада (замість Комітету вищих посадових осіб) повинна скликатися на свої зустрічі в Празі не менше, ніж два рази на рік на рівні директорів політичних департаментів, або на відповідному їй рівні. Керівна рада покликана обговорювати і формулювати принципи політичного і загального бюджетного характеру, а також збиратися в якості Економічного форуму.

На відміну від інших законотворчих органів організації, Постійна Рада