Найважливішим елементом правосуб’єктності суб’єктів міжнародного права є договірне право і дієздатність Талалаев А.Н. Вк. Вид. – С.15., тобто участь у створенні, прийнятті і набутті норм міжнародного права шляхом укладення міжнародних договорів. Міжнародні договори, а особливо багатостороні, відзначає М. Ляхс, «відкрили нові, раніше не відомі, можливості конструкції правосуб’єктності». Ляхс М. Многостороние договоры. – М.: «ИЛ», 1960. – С.55. Нормативний вплив учасників на міжнародні відносини характеризує їх здатність бути суб’єктами міжнародного права. Кожний правомірний договір створює об’єктивне право для держав, які беруть у ньому участь, а також для інших суб’єктів міжнародного права. Курс международного права. – М.: «Наука», 1967. - С .177.

Суб’єкти міжнародного права виступають в міжнародних відносинах як колективні (комплексні) суб’єкти. Кожний суб’єкт міжнародного права має важливі елементи організації: державі притаманні суверенна влада і аппарат нації, що бореться за своє самовизначення – політичний орган, який є проявом суверенітету нації, міжнародної організації – постійні органи і статут.

Всі суб’єкти міжнародного права відносно самостійні, тобто «набувають відносно самостійного буття, здатність виражати у відомому розумінні автономну від всіх членів волю». Малинин С.А. О правосубъектности международных организаций. // Вестник ЛГУ. Серия экономики, философии и права. – 1965. - №17. – С.116.

Виділення і узагальнення основних ознак суб’єкта міжнародного права сприяє значній визначеності його поняття. Ці ознаки говорять про те, що суб’єкт може брати участь у міжнародних правовідносинах. Всі утворення, які містять в собі названі властивості (ознаки), відносяться до ряду суб’єктів міжнародного права і утворюють його самостійну основу.

В даний час можна вести мову про те, що міжурядові організації стали похідними, другорядними суб’єктами міжнародного права. Однак, це зовсім не означає, що в силу цього факту вони набувають наддержавний характер.

Питання про те, хто може бути суб’єктом прав і обов’язків, визначається нормами права. У сучасних умовах, коли відсутньою є зальновизнана норма загального характеру про правосуб’єктність міжнародних організацій, висновок про те, чи володіють міжурядові організації властивістю міжнародної правосуб’єктності, можна зробити лише на підставі вивчення сукупності міжнародноправових актів, які встановлюють міжнародноправовий статус цих міжнародних організацій. Це, в першу чергу, джерела, які закріплюють міжнародні права і обов’язки міжнародних організацій і конкретний обсяг цих прав: установчий акт міжнародної організації, Конвенції про привілеї і імунітети, різного роду договори, а також документи, які прийняті компетентними органами цих організацій у чіткій відповідності з їх установчими актами. Международная правосубъектность. – М.: Юрид. лит-ра, 1971. – С.84.

До числа важливих теоретичних питань, які пов’язані з вивченням міжурядових організацій як суб’єктів міжнародного права, відноситься питання про волю цих організацій. Чи наділені ці міжнародні організації самостійною волею, відмінною від волі держав-членів?

Деякі вітчизняні юристи вважають, що міжнародні організації не володіють самостійною, відмінною від волі держав-членів, волею. Морозов Г.И. Международные организации. – М.: «Мысль», 1969. – С.119.

В свою чергу такі юристи, як С.А. Малинин, А. Янков, О. Рачіч та інші, притримуються точки зору, що міжнародні організації є суб’єктами міжнародного права, наділені власною, самостійною волею. Малинин С.А. О правосубъектности международных организаций. // Вестник ЛГУ. – 1965. - №17.- Вып. 3. – С.116.

Нами вище зазначалося те, що ряд діючих міжнародних угод, а також практика найбільших міжурядових організацій дають підставу визнавати за ними якість суб’єктів міжнародного права. Остання ознака зобов’язує визнати наявність у них власної (однак не суверенної) волі (в юридичному розумінні), яка є відмінною від волі держав-членів, яку міжнародна організація вияляє і втілює в міжнародноправовому акті. Международная правосубъектность. – М.: Юрид. лит-ра, 1971. – С.84.

Те, що міжнародні організації укладають угоди, - це на даний момент – незаперечний факт, який підтверджується великою кількістю договорів, прийнятих цими організаціями. Така угода – результат тих чи інших юридичних дій, які здійснюються від імені організації її органами і виражають певне волевиявлення даної організації. Однак, чи це було б можливим за відсутності в організації власної волі?

Воля у міжнародної організації - це результат узгоджених волей держав-членів, і в силу цього вона має складний характер. Оскільки, членами організації є різні держави, з різним адміністративним і соціально-економічним устроєм. Тому, формування власної волі міжнародної організації – складний процес, в якому в перше чергу стикаються позиції окремих держав-членів і тільки внаслідок цього на підставі компромісу виробляється загальна воля організації. Наявність у міжнародних організацій самостійної волі, відмінної від волі її членів, не може суперечити правовій