З вищевказаного слід зробити висновок, що положення Заключного акту, в якому викладені принципи взаємовідносин держав-учасниць НБСЄ, юридично обов'язкові.

Що стосується питання втілення принципів і домовленостей Заключного акту, то воно може здійснюватися і шляхом подальшого укладення договорів між державами-учасницями НБСЄ. Узгодження їхньої волі при здійсненні зафіксованих в Заключному акті положень може бути виражено і у формі звичайної норми міжнародного права.

Таким чином, Заключний акт НБСЄ не є міжнародним договором, а скоріше політико-правовим актом, який має виключне значення для розвитку міжнародного права. Оскільки, Заключний акт містить як імперативні норми (такий характер носить, наприклад, закріплення принципів відносин між державами-учасницями, ряд приписів, які включені в "Документ по заходам зміцнення довіри і деяким аспектам безпеки і роззброєння", в розділ "Подальші кроки після Наради" та ін.), так і правила, які носять рекомендуючий (факультативний) характер (численні положення розділів " Співробітництво в галузі економіки, науки і техніки та навколишнього середовища" і "Співробітництво в гуманітарних та інших сферах").

Віднесення останніх до категорії правових норм, цілком допустимо. Існування рекомендуючих норм випливає із самої сутності міжнародного права як права переважно координаційного [8,с.23].

Крім того, Заключний акт є одним із джерел міжнародного права, оскільки містить загальновизнані принципи міжнародного права, які базуються на цілях і принципах Статуту ООН. Ці принципи справедливо називають іноді “десятьма заповідями” європейського миру [6, с.24].

- суверена рівність, повага до прав, притаманних суверенітету;

- незастосування сили чи погрози силою;

- непорушність кордонів;

- територіальна цілісність держав;

- мирне врегулювання спорів;

- невтручання у внутрішні справи;

- повага до прав та основних свобод людини, включаючи свободу думки, совісті, релігійних переконань;

- рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею;

- співробітництво між державами;

- добросовісне виконання міжнародних зобов'язань.

Вищевказані принципи, як указано в Декларації "носять першочергову важливість". Вони повинні однаково і безпрецедентно застосовуватися при тлумаченні кожного з них із врахуванням інших.

Підписавши Заключний акт держави-учасниці взяли на себе взаємні зобов'язання щодо виконання його положень. Оскільки, міжнародно-правова практика свідчить про те, що держави вважають себе юридично пов'язаними рішеннями міждержавних конференцій, під якими стоять підписи представників держав [8,с.23].

Таким чином, можна стверджувати, що Заключний акт є актом нормативного офіційного тлумачення [1,с.89], в якому конкретизовано і розвинуто нормативний зміст основних принципів міжнародного права.

Після підписання Заключного акту загальноєвропейської Наради Гельсінський процес продовжувався.

У відповідності з Гельсінськими домовленостями в ті роки відбувся цілий ряд конференцій, нарад і зустрічей, які стали віхами на шляху, прокладеному в Гельсінкі.

Першою на цьому шляху була Белградська зустріч держав-учасниць загальноєвропейської Наради, яка проходила в столиці Югославії з жовтня 1977 р. по березень 1978 р. її завданням було проведення поглибленого обміну думками щодо виконання положень Заключного акту і про розвиток процесу розрядки в майбутньому. Держави-учасниці підкреслили необхідність доповнення політичної розрядки системою заходів по роззброєнню. Ними були внесені також пропозиції щодо розширення загальноєвропейського співробітництва у сфері охорони довкілля, транспорту. На цій зустрічі піднімалися також питання, які стосувались прав

Отже, договірна природа Заключного акту як установчого акту, безумовно викликає певні сумніви, оскільки в ньому відсутні положення про реєстрацію, вступ в силу, ратифікацію та інших елементів договірної форми. Однак, з іншої сторони, такі елементи договірної форми як письмова форма, преамбула, статті, підписи держав-учасниць заслуговують на увагу. Як відомо, держави, укладаючи договори між собою, можуть обрати ту чи іншу договірну форму, яку вони вважатимуть необхідною для фіксації узгоджень їхніх волевиявлень. При цьому загальновизнаної форми міжнародних договорів не існує. Тому, дійсність міжнародних договорів не залежить від їх форми. Талалаев А.Н. Юридическая природа международного договора. – М.: Междунар. Отношения, 1963. – С.231-239.

1. Блищенко И.П. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе — дальнейшее развитие международного права.-Сов.гос. и право, 1976, №12, с.89

2. Григелёнис Я.А. К вопросу о правовой природе Заключительного акта Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе 1975 Г.//СЕМП, 1977г.-М.,1979-с.161-171.

3. Игнатенко Г.В. Заключительный акт Общеевропейского Совещания в Хельсинки//ИВУЗ.Правоведение.-1976.№3-с.-93-103.

4. Котов В.М. Важнейшее международное событие // Итоги Совещания в Хельсинки по СБСЕ,-К.,1975.,с.35

5. Лукашук И.И. Междунарродные политические нормы в условиях разрядки напряженности,-Сов.гос.и право, 1976, с. 109

6. Мазов В.А. Принципы Хельсинки - принципы сотрудничества государств Европы. -Сов. гос. и право, 1976, №9.-с.104

7. Максимов А.О. выполнении хельсинских договоренностей //М.-1976.-№9.-с.24-34

8. Малинин С.А. Совещание в Хельсинки (1975 г.) и международное право //ИВУЗ. Правоведение.-1976. №2.-с.20-29

9. Пономарев Г.А. Европа: проблемы безопасности и сотрудничества накануне встречи в Мадриде.-М.,3нание. 1980,63с.

10. Пономарев Г.А. Общеевропейское совещание - исторический рубеж., М.1975.с.10

11. Санакоев Ш. Новая веха в истории Европы. //МЖ,1975, №9.с.3-16

12. Собакин В.К. Совещание по безопасности и сотрудничеству в Европе и международное право//СЕМП, 1975.-М.1977.-С.55-66

13.Талалаев А.Н. Хельсинки: принципы и реальность.— М. Юрид. лит.,1985,192с.

14.Панова И.М., Ковальський Н.А., Общий Просес – важний фактор ???

15.Ушаков К А., Решетов Ю.А. Правовые проблемы европейской

безопасности и развития сотрудничества европейских государств. – В кн. Сов.гос. и прогресивное развитие международного права. М..: Международ, отношения, 1977, с.167-168

2.2. Органи ОБСЄ.

Якщо правовою основою виникнення і діяльності міжнародної організації є її установчий акт, то внутрішньо-організаційний механізм є тим двигуном, за допомогою якого реалізуються потенційні можливості міжнародної організації, закадені в установчому акті. Г.І.Тункін відзначає, що “саме він дає життя міжнародній