Міжнародна правосуб’єктність міжурядової організації - якісна характеристика її юридичної природи, яка включає в себе здатність володіти правами і здатність їх самостійно здійснювати. [Шлбаева Е.А. Правовой статус межправительсвенных организаций – М.: Юридична лыт-ра, 1972., с.39 ] Міжнародні організації -вторинні суб’єкти міжнародного права; їх правосуб’єктність є похідною від правосуб’єктності держав. Ця специфіка знаходить свій вираз і в змісті правосуб’єктності міжнародної організації. Функціонування міжнародної організації як суб’єкта міжнародного права є можливим лише у випадку, якщо держави-засновниці наділили її якістю правосуб’єктності, тобто відповідними міжнародними правами і обов'язками, можливістю юридичного впливу на інші суб’єкти міжнародного права.

Міжнародна правосуб’єктність міжурядової організації полягає в її правовому положенні, об’ємі тих прав і обов'язків, наданих їй державами-засновницями, а також володінні правами і обов'язками, які вона набула через укладення міжнародних угод. Обсяг прав і обов'язків залежить від цілей і завдань міжнародної організації, визначається дією цілого ряду факторів міжнародного життя. В силу того, що відсутня загально визнана норма загального характеру про правосуб’єктність міжнародних організацій, висновок про конкретний обсяг їх прав і обов'язків можна зробити не тільки на підставі установчого акту, але й шляхом вивчення цілого ряду міжнародно-правових актів, які встановлюють правове положення цих міжнародних організацій. [Международная правосубъективность. – М.: Юрид. Лит-ра, 1971., с. 84]

В даний час фактично всі міжурядові організації володіють якістю міжнародної правосуб’єктності. [Умаков Н.А. Субъекты международного права. СЕМП., 1964 - 1965, М.: 1966. – с. 66 - 69]. Як відомо, до складу міжнародних прав і обов'язків, в яких проявляється якість міжнародної правосуб’єктності, відносяться: право на привілеї та імунітети, право на укладення міжнародних договорів з державами і міжнародними організаціями (договірна правоздатність), право мати при міжнародних представництвах держав, як членів, так і не членів, а також міжнародно-правова відповідальність.

Міжнародна правосуб’єктність за своїм походженням поділяється на фактичну і юридичну. Держави і нації визначаються де-факто здатними бути носіями прав і обов’язків, оскільки їм притаманна політико-юридична властивість – державний і національний суверенітет. Суверенітет, як основа міжнародної правосуб’єктності, робить держави і нації, які боряться за свою незалежність, первинними суб’єктами міжнародного права, незалежними від інших суб’єктів і будь-якої політичної влади.

Існування таких суб’єктів означає, що вони мають рівну здатність, не залежну від чиєїсь волі, бути учасниками міжнародних правовідносин. Разом з тим, виходячи з цього положення, що не існує правових норм, які б наділяли правосуб’єктністю первинних суб’єктів міжнародного права, слід, перш за все, сказати про юридичне закріплення міжнародної правосуб’єктності.

Юридичним джерелом міжнародної правосуб’єктності є Статут ООН, міжнародні договори, які регулюють співробітництво в різних галузях, статути міжнародних організацій, розроблені і прийняті державами на основі загальновизнаних принципів міжнародного права, а також норми міжнародних конференцій.

На думку проф. Г.В. Ігнатенка, загальним критерієм міжнародної правосуб’єктності для всіх суб’єктів є “юридична здатність до самостійних міжнародних дій, до незалежного здійснення міжнародно-правових норм, які визначають права і обов’язки учасників міжнародних правовідносин”. Игнатенко Г.В. К вопросу о понятии и классификации субъектов международного права. // Материалы конференции по итогам научно-исследовательской работы за 1968 год. – Свердловск,1969.- С.220.

Відмінність між суб’єктами права встановлюється за ознаками їх виникнення, юридичної природи і обсягу міжнародної правосуб’єктності. В теорії міжнародного права проблема підстави міжнародної правосуб’єктності залишається малодослідженою на даний момент. Її критерії – «юридична здатність володіти міжнародними правами і обов’язками» - розуміється неоднаково. В свою чергу, питання про те, хто може бути носієм міжнародних прав і обов’язків, пов’язане з питанням про поняття суб’єкта міжнародного права. Відповідно, відсутність єдиної думки щодо основи міжнародної правосуб’єктності призводить і до різноманітності у визначенні самого суб’єкта міжнародного права.

Деякі вчені (Л.А.Моджорян, А.Кляфковський, В.В.Євгеньєв, В.М.Шуршалов) вважають єдиною підставою міжнародної правосуб’єктності суверенітет – державний або національний, носіями якого є держави і нації. На думку Л.А.Моджоряна, «необхідним атрибутом суб’єкта є репрезентуюча його на міжнародній арені верховна влада, яка здатна брати участь у процесі (нормотворення) правотворчості, приймати зобов’язання, виконувати їх і вимагати дотримання норм права суб’єктами. Такою владою наділені тільки держави і нації, які відстоюють в національно-визвольній боротьбі своє право на самостійне вирішення своєї політичної долі». Моджорян Л.А. Субъекты международного права. –Госюриздат, 1958. – С.7.

У своїй книзі “Основні права і обов’язки держав” Л.А.Моджорян вказує на те, що «суб’єкт права повинен володіти волею не тільки розумною, але і суверенною». Моджорян Л.А. Основные права і обязаности государств. – “Юридическая литература”,1965. – С.10.

Схожу точку зору з цього питання висловлює і польський юрист А.Кляфковський в курсі «Міжнародне публічне право». Він відзначає, що права і обов’язки, які випливають з міжнародних відносин, відносяться до сфери державної влади, відповідно, пов’язані з її суверенітетом; звідси - міжнародна правосуб’єктність рівнозначна суверенітету… Виходячи з цього, - робить висновок А.Кляфковський, - суб’єктами міжнародного права не є території, на яких не здійснюється управління, народ, що не має самостійної держави, фізичні і юридичні особи, міжнародні організації. Klafkowski A. Prawo miedzynarodowe publiczne. – Warszawa,1964. – Str.37, 58, 103.

Інші вчені (Г.П.Задорожний, Ф.І.Кожевніков, І.П.Бліщенко, А.Баумгартен) відстоюють точку зору, що міжнародна правосуб’єктність безпосередньо належить народам. «Основною