ознакою суб’єкта міжнародного права, - пише Г.П.Задорожний, - є суверенітет, який належить народу, а не уряду, міжнародній організації або фізичній особі. Суб’єктом міжнародного права може бути лише народ, що виступає в міжнародних відносинах безпосередньо через державу і її уряд». Задорожный Г.П. Мирное сосуществование и международное право. – М.: Международные отношения, 1964. – С.462. І.П.Бліщенко і В.Н. Дурденевський вважають, що “народ виступає суб’єктом міжнародного права безпосередньо, перш за все здійснюючи право нації, народу на самовизначення”. Блищенко И.П., Дурденевський В.Н. Дипломатическое и консульское право. – Изд-во ИМО,1962. – С.32.
Отже, дана позиція ототожнює міжнародну правосуб’єктність з суверенітетом держави, нації, народу. Поняття міжнародної правосуб’єктності на основі суверенітету призводить до обмеження кола суб’єктів міжнародного права. Суверенітет є об’єктивним критерієм класифікації суб’єктів міжнародного права, який розділяє їх на основних і неосновних, суверених і несуверених.
Поняття міжнародної правосуб’єктності необхідно трактувати не з точки зору специфічних, а найбільш загальних ознак, які притаманні всім суб’єктам міжнародного права. Міжнародна правосуб’єктність – це «особлива юридична властивість» Игнатенко Г.В. От колониального режима к национальной государственности. – М.: Международные отношения, 1966. – С.11. або «головна якість» Schwarzenberger. A Manual of International Law. – L., 1967. – P.53. носіїв прав і обов’язків в міжнародних відносинах. “Характерною рисою цієї властивості, - на думку Г.В.Ігнатенка, - є невід’ємна внутрішня єдність володіння правами і обов’язками і самостійного їх здійснення”. Игнатенко Г.В. От колониального режима к национальной государственности. – С.110.
А.Н.Талалаєв також відзначає, що здатність бути суб’єктом міжнародного права виявляється «у володінні сукупністю прав, які випливають з основних загальновизнаних принципів і норм міжнародного права». Советский ежегодник международного права. – 1960. – С.397.
Сукупність міжнародних прав і обов’язків складає зміст правосуб’єктності. Ці права і обов’язки входять в її зміст не як прості компоненти; вони внутрішньо єдині, обумовлені загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Международная правосубъектность. – М.: Юрид. лит-ра, 1971. – С.11.
До інших суб’єктів міжнародного права відносяться головним чином міжнародні організації. Визнання міжнародної організації зі сторони держав робить її суб’єктом міжнародного права. Це визнання «має для правосуб’єктності міжнародних організацій конституюче значення». Шибаева Е.А. К вопросу о международно-правовом признании специализированных учреждений ООН. // Правоведение. – 1968. - №2. – С.110.
І.І.Лукашук відзначає, що передумовами для визнання таких суб’єктів повинні бути дві обставини: “1) таке визнання повинно викликатися інтересами успішного розвитку міжнародного співробітництва на основі загальновизнаних принципів міжнародного права; 2) новий суб’єкт міжнародного права повинен бути здатним фактично здійснювати свою правосуб’єктність в сучасних відносинах». Лукашук И.И. Стороны в международных договорах. - М.: Юрид. лит-ра, 1966. – С.9.
Твердження про те, що міжнародні організації можуть бути, і більшість з них є, суб’єктом міжнародного права, - відзначає Г.І.Тункін, - в даний час є, по суті, загальновизнаним, і суперечки з цього питання можна вважати багатством історії. Тункин Г.И. Теория международного права. – М.:Изд-во «Зерцало», 2000. – С.317. Далі Г.І.Тункін підкреслює те, що міжнародні організації є суб’єктами особливого виду. Норми міжнародного права не встановлюють їх правосуб’єктність. Разом з тим, міжнародне право не містить норм, які перешкоджають наділенню тієї чи іншої міжнародної організації певними ознаками міжнародної правосуб’єктності. Тункин Г.И. Основы современного международного права. – М.:Изд-во «ВПШ», 1956. – С.18.
Більш того, до цього часу не існує міжнародно-правових актів, які визначають поняття міжнародної правосуб’єктності організацій. В статутах міжнародних організацій йде мова про «правоздатність», як елемент правосуб’єктності, який відрізняється від поняття міжнародної правосуб’єктності. На конференції у Сан-Франциско в процесі розроблення Статуту ООН термін «міжнародна правосуб’єктність» був відхилений з точки зору його неправильного тлумачення як такого, що надавав ООН характер наддержави. Позиція комітету була наступною: «Що стосується питання про міжнародну правосуб’єктність, то комітет вважає зайвим фіксувати його в тексті. По суті це буде очевидно випливати з постанов Статуту як цілого». Крылов С.Б. История создания Организации Объединенных Наций. - М.:Изд-во «ИМО», 1960. – С.50-51.
Відсутність поняття міжнародної правосуб’єктності в міжнародноправових актах, а в статутах терміну “міжнародна правосуб’єктність” дало підставу стверджувати деяким авторам, що окремі міжнародні організації не є суб’єктами міжнародного права. Так, Л. Кляфковський вказує на те, що «держави могли надати ООН і іншим міжнародним організаціям міжнародну правосуб’єктність, однак не зробили цього, тому міжнародні організації не володіють правосуб’єктністю». Klafkowski. Op. Cit.- Str.109. Міжнародну правосуб’єктність організацій необхідно доказувати, і не просто з точки зору її оформлення, а шляхом тлумачення статуту і аналізу його відповідності загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права. На думку Г.І.Тункіна, «статут міжнародної організації, як міжнародний договір sui generis, тобто договір, який є юридичною підставою діяльності постійного міжнародного механізму, уповноваженого приймати рішення, який може містити відповідні елементи міжнародної правосуб’єктності». Тункин Г.И. Теория международного права. – М.:Изд-во «Зерцало», 2000. – С.322.
Юридична здатність мати міжнародні права і обов’язки є властивістю суб’єктів міжнародного права. Вона характеризує правовий статус суб’єктів – носіїв міжнародних прав і обов’язків. Суб’єкти права, які беруть участь в міжнародних відносинах, діють на основі міжнародного права. Г.В.Ігнатенко і Р.Л.Бобров вважають, що у визначенні суб’єкта міжнародного права повинні органічно поєднуватися «основні елементи загального поняття правосуб’єктності і найбільш суттєві риси саме міжнародних правовідносин, оскільки мова йде про суб’єкт особливої галузі права». Игнатенко Г.В. К вопросу о понятии и классификации субъектов международного права. // Материалы конференции по итогам научно-исследовательской работы за 1968 год. – Свердловск,1969.- С.218. Такими елементами є :