Недоліком цієї позиції є її обмежено-нормативістський підхід до вирішення питань міжнародної правосуб’єктивності. Г.І.Тункін цілком справедливо підкреслює, що “на підставі і у відповідності з положенням статуту міжнародної організації є можливим певне розширення обсягу правосуб’єктивності організації шляхом прийняття рішень її відповідними органами, якщо такі рішення виражають згоду всіх членів організації [Тункин Г.И. Теория международного права, с. 409].

Другий напрямок складають прибічники концепції “виведеної компетенції”. Ця концепція формується наступним чином: міжнародна організація може мати виведену компетенцію, тобто такі повноваження, які безпосередньо не зафіксовані в установчому акті організації, але можуть бути виведені із Статуту організації [D.W.Bowett, United Nations Forces, L., 1964, p.307].

Дане тлумачення концепції “виведеної компетенції” не відповідає загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

Вчинення міжнародною організацією дій не передбачених статутом або додатковими угодами, укладеними її членами у зв8язку з діяльністю організації, є неприпустимим з точки зору сучасного міжнародного права, бо це є порушенням таких загальновизнаних принципів міжнародного права, як принцип поваги державного суверенітету членів організації і принцип “pacta sunt servanta”.

Концепція “виведеної компетенції” ми зустрічаємо у працях Г. Лаутерпахта, Г. Вайсберга, Р. Хігінса, І. Деттера, Ш. Розена та інших юристів. “Виведена компетенція” міжнародних організацій, як відзначає Г.І. Тункін, може мати місце. Однак вона “існує в тому випадку, коли для здійснення компетенції, безпосередньо наданої організації або її органу (а не взагалі для здійснення цілей і функцій організації), необхідно вдатися до дій, які не тільки не суперечать статуту організації, але і є звичним в міжнародній практиці. [Тункин Г.И. Теория международного права, с. 378].

Формуючи у широкому розумінні дану концепцію “виведеної компетенції” більшість зарубіжних юристів фактично стверджують, що існує норма міжднародного права, згідно з кою мається на увазі те, що держави-члени міжнародної організації надають їй таку компетенцію, яка необхідна для здійснення цілей і функцій організації. Д.Боует, зокрема, визначає “виведену компетенцію” як такі повноваження, “які можуть бути розумно виведені із цілей і функцій організації, про яку йде мова”. [Bowet D.W. The Law of International Institutions. L., 1963. P.275].

На думку Б. Руйе-Амере, професора Страсбурзького університету, “можна припустити, що автори угоди або договору мали на меті створити норми, які можуть практично застосовуватися. Необхідно, відповідно, презюмувати намір створити все необхідне для їх ефективної дії: якщо держави створили міжнародну організацію, вони мали намір створити все, що є необхідним для функціонування”.[Rouyer-Hameray B. Les competeces implicites tes organisations internationales. P., 1962, p. 80-81].

Італійський професор А. Серені, відзначає те, що питання про “виведену компетенцію” є питанням тлумачення статуту міжнародної організації, фактично доходить висновку, що існує загальновизнана норма міжнародного права відносно “виведеної компетенції”. “Визначення виведена компетенція міжнародних організацій, - писав Серені, - є таким чином, результатом тлумачення, хоча і розширеного, конституції організації, а не процес створення нових норм...” [Sereni A. Diritto internationale. Vol.II. Sezioni seconda. Le orgazzasioni internazionali. Milano, 1960. P. 980].

Однак, при цьому Серені вкладає в це тлумачення такий зміст, який перетворює його у створення нових норм, навіть у порушення статуту організації. “За виключенням положень, які містяться в конституції, - підкреслює він, - будь-яка організація має виеджену концепцію тлумачити конституцію з метою визначення власної компетенції в тому, що стосується цілей і функцій, і встановлювати таким чином обсяг власної компетенції”. Автор припускає навіть, хоча і як виключення, що таке визначення компетенції організації може здійснюватися і не тим органом, якому статут доручає функції, про які в конкретному випадку може йти мова.[Sereni A. Op. cit., p. 985].

Ш.Шомон визначає “виведену компетенцію” (prouvoirs implictes) міжнародної організації наступним чином: “Під виведеними повноваженнями можна розуміти такі повноваження, які не є текстуально передбачені творцями організації, визнані чи прийняті державами-членами в певний період життя організації як допоміжна і субординаційні засоби для досягнення постійних цілей заради яких була створена організація” [Chaumont Ch. La signification du principe de specialite des organisations internationales // Melangu Rolin. P. 59].

Проте, мова тут фактично йде про створення шляхом додаткових угод між членами організації нових, субординаційнних і уточнюючих норм.

Отже, “виведена компетенція” міжнародних організацій можек мати місце. Питання про наявність і обсяг цієї компетенції в кожному окремому випадку є питанням тлумачення статуту відповідної міжнародної організації з тими доповненнями і змінами, які могли скластися в процесі її діяльності на підставі згоди членів даної організації.