Щодо епохи Відродження, то політична думка цього часу виробила такі основні ідеї, як захист прав особи (насамперед політичних), рівність перед законом, необхідність правління на основі законів. Природні закони виводили вже не з теології, а з розуму і досвіду. Однак мислення того часу ще не було юридичним. Воно було антропоцентричним.[16,8].

Починаючи з Н.Макіавеллі (1469-1527), основною вимогою політичної науки була та, щоб держава стала світською. Це випливало з прагнення до єдиного й обов’язкового для всіх правопорядку. Одні з перших захисників цього ідеалу Ж.Боден (1530-1596) і Т.Гоббс (1588-1679) зупинились на вимозі, щоб держава стала суверенною і єдиною. Така вимога в своїй основі виражає не що інше як усунення нерівності прав, що існувала в середні віки. За роздробленості феодальної держави право людини визначалося її силою і силою тієї групи, до якої вона належала. Нова держава повинна була знищити між собою і громадянами всі посередні ступені владування і підкорити всіх єдиному і спільному для всіх закону. Суверенна держава повинна була знищити той лад, на підставі якого створювались безправ’я і нерівність, винятки і привілеї. Такий був ідеальний зміст тієї політичної теорії, яка була створена не противагу феодальному порядку відносин. Принцип суверенної держави покладав для цієї мети міцний фундамент – вимогу єдиного і рівного для всіх права.

Проблема правової держави не була чужою і французькій політико-правовій думці. Ідея повалення абсолютизму і створення на його місці державного ладу, який забезпечує свободу, зустрічала широку підтримку з боку французької буржуазії, яка зміцнила свої економічні позиції, починаючи ще з середини XVIII ст.

Перший період в історії правової держави у Франції пов’язаний з іменами Ж.Ж.Руссо, Ш.Монтеск’є, Б.Констана. Цей період характеризується тим, що вихідною точкою вчення про правову державу вважалась індивідуальна свобода. Головне завдання всякого державного устрою – гарантія цієї свободи. Ця гарантія досягається за допомогою певного механізму державних установ, який обмежує державну владу, розділяючи її між різними органами держави. Класична для Франції доктрина зводила правовий характер держави до народного суверенітету, який прийшов на зміну вченню Ж.Бодена про суверенітет держави, розробленому ще в XVII ст. абсолютній владі монарха було протиставлено владу народу. Лише влада, яка випливає з волі народу, лише закон, який є відбиттям цієї волі, задовольняють вимоги правомірності.

Концепція правової держави активно розроблялась і у Німеччині, причому була тут однією із традиційних. Вважається, що ідея правової держави в Німеччині веде свій початок від праць німецьких філософів І.Канта, І.Фіхте і Г.В.Ф.Гегеля. Окремі її політико-правові розробки є вже у І.Альтузія, С.Пуфендорфа, Х.Вольфа. І.Альтузій (155701638) – один із ранніх представників буржуазної теорії природного права – розвивав ідею народного суверенітету, доводив, що народ має право скидати і страчувати государів тиранів. У С.Пуфендорфа (1632-1694) природнє право мало вигляд універсальної соціальної етики, норми якої повинні були регулювати поведінку всіх людей, незалежно від їх рангу і майнового стану, державної приналежності і політичних переконань.

Одни із головних творців концепції правової держави І.Кант (1724-1804) називав поліцейську державу державою сваволі і гадав, що держава не повинна йти далі зовнішнього регулювання правових норм життя людей. Тут І.Кант виходив із свого переконання, що окрема людина, особа-самоціль, вона не повинна розглядатися як засіб для здійснення будь-яких завдань навіть з позицій “загального блага”. Особа повинна бути захищена від свавілля влади, а також від власного свавілля. Це може бути досягнуто при “досконалому правовому устрої”.[16,16]

Сучасник І.Канта В.Гумбольдт (1767-1835) продовжив і докладно розвинув думку про те, що держава повинна бути правовим установленням і охороняти права, не втручаючись в життя громадян. Держава лише засіб для досягнення людських цілей, вона повинна братися тільки за такі дії, які необхідні для безпеки одних громадян від інших і від зовнішніх ворогів.

Видатним теоретиком правової держави в Німеччині був Роберт Моль (1799-1875), відомий юрист і політичний діяч, професор Тюбінгенського і Гейдельберзького університетів. Свою теорію він виклав у книзі “Наука поліції у відповідності з принципами правової держави”.

Під правовою державою Р.Моль розумів державу, яка побудована на началах права. Центр ваги він переніс із вчень про державний устрій на вчення про державне управління, поставивши вимогу суворої законності управління. Основу правової держави, на думку Р.Моля, становить свобода громадянина.

Ще існує буржуазна концепція правової держави. Вона має багато варіантів. Деякі її прихильники розглядають державу не як організацію влади, а як правопорядок, тобто встановлений законом порядок суспільних відносин, інші говорять лише про підвладність держави як організації влади “ідеї права або закону, про державу, яка знаходиться під владою права”, а право при цьому характеризується як ”спільна воля”. В працях деяких прхильників концепції правової держави право розуміється як щось незалежне від держави, більше того, таким, що стоїть над нею. Є ще вчені-юристи, які признають, що право творять парламенти і вважають правовою будь-яку державу, де проведено “розподіл влади” і визнається підвладність всіх органів держави законові. У одних буржуазних теоретиків держава – це ідеал, до якого потрібно прагнути, у інших – реальність.

Великий англійський вчений у галузі політики і права Дж.Локк (1632-1704) писав, що держава об’єднує людей на основі встановленого нею закону, сама додержується його і охороняє права особистості. Для “держави закону” (такий термін вживав Дж.Локк) необхідний “розподіл влади”. І хто б