Філософські основи сучасної буржуазної правової держави були сформульовані І.Кантом. Сама держава за Кантом повинна у всій своїй діяльності спиратися на право і узгоджувати з ним всі свої дії, інакше вона втратить довіру тих, кого об’єднує громадян. “Розподіл влади”, писав Кант, не повинен виключати верховенство законодавчої влади над виконавчою. Громадянський правовий стан, на думку Канта, ґрунтується на таких принципах: свобода кожного члена суспільства як людини, рівність його з кожним іншим як підданого, самостійність кожного члена суспільства як громадянина.

Таким чином, можна зробити висновок, що у розвитку доктрини правової держави в зарубіжній політико-правовій думці можна видилити три етапи[16,20]:

На противагу феодальному порядку відносин, коли право людини визначалося її силою і силою тієї групи, до якої вона належала, було висунуто вимогу суверенної держави (Ж.Боден), яка засновувалася на вимозі єдиного і рівного для всіх права.

Єдиному і рівному для вісх праву повинна бути підпорядкована і сама державна влада. Було обгрунтовано несумісність абсолютної влади з державним порядком (Дж.Локк).

Обгрунтування юридичної рівності громадянина і держави. (Основна заслуга у вирішенні цього завдання належить англійським і французьким вченим на зламі ХІХ-ХХ ст.)

Англосаксонська концепція “панування права” мала практичну зумовленість. Англійський конституціоналізм давав вагомі передумови для розробки принципів правової держави. Завдання тут полягало в основному в забезпеченні гармонії державного устрою і управління з громадською думкою і в закріпленні в цій думці традиційної для Англії поваги до права. Сам факт наявності і дії судового прецеденту свідчить про те, що така повага є з обох боків: і громадянина, і держави.

Французька політико-правова думка, без сумніву зробила цінний внесок у розвиток доктрини правової держави. Саме тут досконало теоретично розроблені ті ідеальні критерії, яким повинна відповідати правова держава, а Велика французька революція намагалась здійснити їх на практиці.

Внесок українських вчених-юристів у теоретичну розробку доктрини правової держави.

Як відомо, на початку 90-х років в Україні було взято курс на побудову правової держави. Однак її реальне формування йде повільно, без належної системи. Значною мірою це обумовлено тим, що з самого початку даного процесу пріоритети були віддані емпіриці. Досвід проте, показує, що у державотворчій діяльності продуктивніше йти від загального до конкретного, а не навпаки.

Впровадження наукових засад у процес формування правової держави пов’язане з вирішенням як суто теоретичних, так і практичних проблем.

Однією з таких проблем є проблема поняття і змісту провової держави. Вона виявилися новою для нас, хоч вже давно, з часів Дж.Локка, Ш.Л.Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо, І.Канта не є такою для Заходу. І це за умови, що вчені-юристи, які працювали в Україні наприкінці ХІХ ст. і на початку ХХ ст., зробили вагомий внесок у теоретичну розробку доктрини правової держави. Йдеться, зокрема, про таких з них, як Олександр і Богдан Кістяківські, Ф.Тарановський, С.Дністрянський, М.Палієнко і інші. Професор Київського університету і майбутній академік Української академії наук Б.Кістяківський на початку ХХ ст. опублікував кілька наукових праць, присвячених даній проблемі. У 1906 р. він писав, що правова держава є найвищою формою держави. Вона є шкалою і лабораторією, у якій виробляються засади майбутнього суспільного ладу.

Але Б.Кістяківський розглядав правову державу не як реальність, а як ідеал. Реалії ж не такі, зазначав він, що побудувати справжню правову державу вдасться лише тоді, коли всі люди стануть святими. Нам це не загрожує ні нині, ні у найближчій перспективі. Однак у своїх нових конституціях колишні союзні республіки СРСР, а тепер незалежні держави, дружно записали, що вони є правовими державами. Це ж пояснення міститься і у Конституції України 1996 р. Уявляється, що тут бажане видається за реальність. Не випадково, у конституціях переважної більшості західних країн, де й сформувалась концепція правової держави, ці країни не названі правовими.

Але повернемось до теорії. У 20-х роках харківський правознавець О.Малицький, продовжуючи справу своїх попередників, намагався обгрунтувати ідею правової держави стосовно до радянських республік. Та в той час офіційною владою ця ідея, яка була і є цінним надбанням світової політико-правової думки, була оголошена буржуазною вигадкою, а її прибічники піддані гонінням та необгрунтованим репресіям.

До ідеї правової держави ми повернулися у період горбачовської перебудови. Важливим стимулом став розпочатий у 1990 р. процес підготовки проекту нової Конституції України. Проблеми побудови правової держави диктувалися на ряді наукових і науково-практичних конференціях. З 1991р. в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України почав виходити спочатку міжвідомчий науковий збірник, а тепер щорічник “Правова держава”. Там же у 1994 р. була підготовлена одна з перших монографій, присвячених даній проблематиці. Окремі аспекти даної проблеми дістали відображення і в працях фахівців юридичних факультетів Київського і Львівського університетів, Національної юридичної академії.

При всьому цьому слід зазначити, що наша юридична теорія у даному питанні відстає від потреб практики. Нам необхідні сьогодні серйозні фундаментальні розробки концепції правової держави, а головне – конкретних шляхів її побудови в Україні. А для цього треба об’єднати зусилля провідних юридичних науково-дослідних установ і вузів України. Потрібна допомога з боку