У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


“Про підприємництво” надає право підприємцям самостійно приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.[9,57-59] Взаємовідповідальність особи і держави. Між державою і особою встановлюється своєрідний паритет, гарантію якого є закон. Закони видаються державою. Прийнятий закон обов’язковий для держави, її органів, державних службовців так само, як і для кожного громадянина. Держава повинна відповідати за порушення своїх зобов’язань не тільки перед народом взагалі, а й перед конткретною особою. Сьогодні завдання полягає в тому, щоб виробити відповідні механізми реальної, а не декларованої відповідальності. Основою такого механізму повинна стати невідворотність відповідальності як держави вцілому, так і її органів і службових осіб. Якщо ж правопорушення вчинив громадянин, то він притягається державою до юридичної відповідальності. У правовій державі не повинно бути такого органу чи службової особи, яких не можна було б притягти до відповідальності. Перед законом усі рівні – і громадяни, і держава чіткий розподіл функціональних повноважень держави між певними спеціалізованими системами її органів – законодавчих, виконавчих, судових на основі підпорядкування саме закону як волевиявленню народу або вищого представницького органу державної влади усіх інших органів держави. Розподіл влади передбачає чітку окремленість сфер діяльності кожної з влад, створення системи “стримань і противаг”, яка збалансує їх інтереси і соціальні сподівання. Все це сприяє утвердженню справжньої демократії, високоефективному функціонуванню її інститутів, виключає монополізацію влади в руках однієї особи, органу чи соціального прошарку і забезпечує відповідальність всіх інституціонально-владних структур принципам правової держави. юридична захищеність особи, тобто наявність розвинутих та ефективних процедурно-юридичних засобів для вільного здійснення, охорони і захисту основних прав людини. Акцент на необхідності саме процедурно-процесуального забезпечення здійснення прав особи покликаний визначити ту обставину, що самого лише національного “номенклатурного” їх закріплення в тексті Конституції, інших важливих законів ще не досить для юридичної захищеності особи. Таке декларування, “називання” само по собі набуває не більш як формально пропагандистського значення. Не відповідаючи на запитання: “як?”, “яким способом?”, “якими конкретними діями втілити в життя поінформоване право людини?”, закон перетворюється лише на обіцянку, декларацію, гасло, програму, але “не дотягує” до явища власне юридичного[10,27-28]. Неухильне, повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед, державними і громадськими органами. Зміст цієї ознаки полягає в тому, що держава, яка прийняла закон, не може сама ж його порушувати. Для держави закон є обов’язковим, як і для кожного громадянина. При порушенні органом держави або її службовою особою прав громадянина останній може звернутися до суду за захистом цього права. Аналогічно буде в ситуації, якщо порушниками права виступають громадяни, об’єднання громадян, підприємства, установи, організації. високозначуще становище у суспільному і державному житті судових органів як вирішальної, найбільш надійної юридичної гарантії прав людини. Таке становище судових органів – своєрідний “лакмусовий” папірець, щоб оцінити, є держава правовою чи ні. Це пояснюється унікальними найефективнішими можливостями саме цієї гілки державного апарату у визначенні права, правомірності, правди, справедливості з будь-якого конфліктного питання. Такі можливості зумовлюються специфікою формування судових органів, їх складом, змістом їх повноважень, порядком судочинства. До основних показників, за якими “діагностується” зазначене становище суду, можуть бути віднесені: залежність здійснення правосуддя виключно від закону, доступність судового захисту для громадян, яка характеризується тим, що лише загальнодозволеним принципом регулювання визначається можливість звернутися із скаргою на порушення, обмеження прав особи; максимально широке коло державних органів, дії та акти яких можуть бути визнані судом незаконними. Важливою умовою доступності судового захисту прав громадян є також його економічність, “собівартість”. Притаманність усім громадянам високої культури права. Активна участь громадян у суспільно-політичному житті, побудова правової держави неможлива без їх юридичної поінформованості, правової культури. Остання включає в себе знання права, повагу до закону, готовність виконувати закон, уміння користуватися законодавством у практичному житті, бажання та готовність боротися з правопорушеннями.

Існує три види правової культури: суспільства, особи і професіональної групи.

Правова культура суспільства – всі цінності, які створюються людством у галузі права. Вона включає саме право, правосвідомість, рівень удосконалення законодавчої і правозастосовної, а також іншої правової діяльності. Правова культура суспільства – соціальне явище, яке охоплює систему елементів юридичної надбудови у реальному функціонуванні в напрямі прогресивного розвитку суспільства, кожного індивіда, соціально активної особи.

Правова культура особи - це перш за все ступінь оволодіння правом, використання правових знань в соціальній діяльності особи. Правова культура особи зводиться до такої її діяльності, яка відповідає прогресивним спрямуванням суспільства у правовій сфері і завдяки якій постійно відбувається збагачення самої особи. Вона передбачає не тільки знання і розуміння права, а й правові судження про нього як про соціальну цінність суспільства, активну роботу по його здійсненню, стабілізації і зміцненню законності і правопорядку.

Професіональна правова культура виступає у вигляді системи правових порядків, знань, почуттів, цінних орієнтацій та інших структурних утворень правової культури тієї спільності людей, які професійно займаються юридичною діяльністю, що потребує спеціальної освіти і практичної підготовки.

Визначаючи наявність ряду видів правової культури, необхідно відзначити, що у реальному житті не може бути правової культури особи, професіональної правової культури без правової культури суспільства і навпаки, правова культура, як соціальне явище, єдина[12,29].

Б.М.Лазарєв дає таку характеристику правової держави:

Правова держава – це держава, яка проголошує і на практиці визнає, що вона, всі її органи і посадові особи зв’язані правом, тобто діють строго на основі законів, в межах компетенції і в порядку, встановленому правовими нормами. Правова держава – це держава,
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9