У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


де саме закони регулюють найбільш важливі суспільні відносини, що портебують правового регулювання, і де забезпечується верховенство законів над усіма іншими нормативними актами, розпорядженнями державних органів і посадових осіб. Правова держава повинна здійснювати постійне забезпечення і реалізацію прав і свобод громадян, їх захист. В правовій державі широкими правами повинні володіти і підприємства, установи та організації. Держава повинна забезпечувати надійний захист цих прав від можливих порушень. Розширення свобод громадян і розвиток господарської ініціативи підприємств і організацій повинне здійснюватись на основі принципу “дозволено все, що не заборонено законом”. Правова держава повинна забезпечувати широку захищеність прав усіх учасників суспільних відносин; повинна мати правоохоронний механізм і механізм вирішення різноманітних спорів і конфліктів. У правовій державі не тільки громадяни, підприємства, установи і організації несуть відповідальність перед державою за виконання своїх обов’язків, але і держава, всі її органи і посадові особи несуть відповідальність за свої дії перед громадянами, підприємствами, установами і організаціями. Мова йде про відповідальність держави з однієї сторони, і тих, хто вступає із нею у взаємовідносини, - з другої сторони[7,12].

Отже, основним завданням держави, яка поставила за мету організацію своєї внутрішньої і зовнішньої діяльності на дійсно правових засадах, з використанням досягнень правової культури, є створення такого юридичного механізму, який гарантував би людині реальну свободу поведінки у поєднанні з відповідальністю перед суспільством, забезпечував її права, соціальну захищеність, повагу її гідності, поставили людину в центрі економічних, соціальних, політичних і культурних процесів.

2.2. Верховенство права – основна ознака правової держави

Принципи верховенства права в українській юридичній літературі лише починає аналізуватися. Це пояснюється тим, що протягом усього періоду існування СРСР поняття правової держави, а відтак принцип верховенства права не визнавались на практиці, хоча на Заході ці категорії давно і щільно увійшли в правову науку і правозастосування, сприяючи утвердженню гуманістичного характеру права, демократичних засад держави.

З приводу загальної оцінки принципу верховенства права справедлива оцінка П.Рабіновича, який розуміє цей принцип як панування права у суспільстві, як його визначальну роль у відносинах між усіма учасниками суспільного життя, у діяльності державних та недержавних організацій, соціальних спільнот, об’єднань. Він зазначає, що принцип верховенства права має самостійних характер лише у випадку, коли саме право інтерпретується як явище, що виникає й існує незалежно від держави, від діяльності її законодавчих і інших органів. Слід лише відмітити, що право як феномен державного походження визначається П.Рабіновичем як “можливості суб’єктів суспільного життя, які необхідні для їх існування та розвитку, об’єктивно зумовлюються досягнутим рівнем економіки та культури суспільства і мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб’єктів”[15,30].

Принцип верховенства права має сенс лише у разі, якщо право розуміється не просто як сукупність норм, встановлених державою, а як сукупність правил належного, правил поведінки, корпусу правил, які легітимовані суспільством, базуються на історично досягнутому рівні соціальної етики. Таке розуміння права дає можливість не тільки для віжображення істинних інтересів і потреб особи в правових ідеалах чи прагненнях, в правових еталонах поведінки у суспільстві, а й для сприйняття цих інтересів і потреб законодавством через механізми представницької демократії, різноманітні форми врахування громадської думки і віповідного коригування цього законодавства як нормативної основи суспільства.

Позитивні регулятивні якості права у кінцевому рахунку вивищують його над усіма регуляторами суспільних відносин, оскільки жодний з інших регуляторів не в змозі виконувани специфічну праворегулятивну функцію. Право у порівнянні з цими регуляторами має переваги у можливостях здійснювання могутній субсидіарний вплив на організацію державної влади, стабілізацію суспільно-політичного життя, забезпечення надійного захисту особи, встановлювати обмеження державної влади за допомогою правових норм і владно-правових методів.[13,3]

2.3. Вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави

В єдності, “зв’язку” права і держави первинним є право як загальносоціальне явище, оскільки воно виникає раніше і незалежно від держави. Держава повинна бути обмежена саме таким правом. Вона пов’язана не тільки законами, які сама встановлює, а й загальносоціальним правом – передусім у процесі заканотворчості. Найголовніше призначення такої держави – забезпечити здійснення, охорону та захист основних прав людини. Уявлення про правову державу вирішальною мірою залежить від того, яким правом збираються її “пов’язати”, як саме розуміють права людини. А зміст останніх завжди так чи інакше несе на собі відбиток конкретних історичних умов існування людтсва, а отже із плином часу цей зміст може зазнавати повних змін, розвиватися. Відповідно ж до трансформації праворозуміння і певні характеристики уявлення про правову державу мають дещо оновлюватися. Правові держави можуть формуватись у неоднакових соціально-економічних устроях, системах. Становлення різних за типами правових держав саме за сучасних умов пояснюється тим, що всім таким державам притаманні певні спільні, однакові соціально змістовні ознаки. Наявність таких ознак – результат того, що в будь-якій сучасній юридичній системі мають місце тією чи іншою мірою такі принципи, які відображають визнання необхідності забезпечити виживання людського роду. Є підстави вважати, що за умов зростання глобальних, загальнолюдських проблем, у міру нормального, еволюційного розвитку загальноцивілізаційних процесів питома вага таких ознак правових держав у різних країнах підвищуватиметься. Поряд з тим, оскільки на праворозуміння, поширення серед різноманітних соціальних спільностей, груп, прошарків конкретного суспільства, неодмінно накладають відбиток, у кінцевому підсумку, їхні реальні потреби та інтереси, теорія і практика формування правової держави навряд чи можуть бути.

Розіл ІІІ. Україна на шляху до правової держави

3.1. Проблеми формування правової держави в Україні.

В Україні ідея побудови правової держави набула важливого значення з прийняттям Декларації


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9