Отже, основним завданням держави, яка поставила за мету організацію своєї внутрішньої і зовнішньої діяльності на дійсно правових засадах, з використанням досягнень правової культури, є створення такого юридичного механізму, який гарантував би людині реальну свободу поведінки у поєднанні з відповідальністю перед суспільством, забезпечував її права, соціальну захищеність, повагу її гідності, поставили людину в центрі економічних, соціальних, політичних і культурних процесів.
2.2. Верховенство права – основна ознака правової держави
Принципи верховенства права в українській юридичній літературі лише починає аналізуватися. Це пояснюється тим, що протягом усього періоду існування СРСР поняття правової держави, а відтак принцип верховенства права не визнавались на практиці, хоча на Заході ці категорії давно і щільно увійшли в правову науку і правозастосування, сприяючи утвердженню гуманістичного характеру права, демократичних засад держави.
З приводу загальної оцінки принципу верховенства права справедлива оцінка П.Рабіновича, який розуміє цей принцип як панування права у суспільстві, як його визначальну роль у відносинах між усіма учасниками суспільного життя, у діяльності державних та недержавних організацій, соціальних спільнот, об’єднань. Він зазначає, що принцип верховенства права має самостійних характер лише у випадку, коли саме право інтерпретується як явище, що виникає й існує незалежно від держави, від діяльності її законодавчих і інших органів. Слід лише відмітити, що право як феномен державного походження визначається П.Рабіновичем як “можливості суб’єктів суспільного життя, які необхідні для їх існування та розвитку, об’єктивно зумовлюються досягнутим рівнем економіки та культури суспільства і мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб’єктів”[15,30].
Принцип верховенства права має сенс лише у разі, якщо право розуміється не просто як сукупність норм, встановлених державою, а як сукупність правил належного, правил поведінки, корпусу правил, які легітимовані суспільством, базуються на історично досягнутому рівні соціальної етики. Таке розуміння права дає можливість не тільки для віжображення істинних інтересів і потреб особи в правових ідеалах чи прагненнях, в правових еталонах поведінки у суспільстві, а й для сприйняття цих інтересів і потреб законодавством через механізми представницької демократії, різноманітні форми врахування громадської думки і віповідного коригування цього законодавства як нормативної основи суспільства.
Позитивні регулятивні якості права у кінцевому рахунку вивищують його над усіма регуляторами суспільних відносин, оскільки жодний з інших регуляторів не в змозі виконувани специфічну праворегулятивну функцію. Право у порівнянні з цими регуляторами має переваги у можливостях здійснювання могутній субсидіарний вплив на організацію державної влади, стабілізацію суспільно-політичного життя, забезпечення надійного захисту особи, встановлювати обмеження державної влади за допомогою правових норм і владно-правових методів.[13,3]
2.3. Вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави
Розіл ІІІ. Україна на шляху до правової держави
3.1. Проблеми формування правової держави в Україні.
В Україні ідея побудови правової держави набула важливого значення з прийняттям Декларації