правової держави в Конституції України від 28 червня 1996 рку
Прийняття Конституції України 28 червня 1996 року було одним із важливих етапів на шляху до побудови Української правової держави. Ст.1 Конституції України проголошує Україну “суверенною, незалежною, демократичною, соціальною правовою державою”.
Основні ідеї побудови та функціонування правової держави закріплені у статтях 3,6,8,9,19 і інших Конституції України:
верховенство права. Воно передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості. Закріплення того чи іншого положення в нормативно-правових актах – це свідчення його безумовної доцільності, своєчасності та справедливості.
найвища юридична сила Конституції. Згідно з цим принципом закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції і відповідати ій. У іншому випадку прийняті акти мають визнаватися недійсними і не підлягають виконанню;
визнання положень Конституції нормами прямої дії. Цим зумовлено, що конституційні принципи впливають на сучасні відносини безпосередньо. Неприпустимо зволікати з їх виконанням, посилаючись на відсутність якихось додаткових (роз’яснюючих, процесуальних тощо) актів. Статтею 8 Конституції України гарантується судовий захист конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції;
неприпустимість невідповідності міжнародних договорів положенням Конституції України. Згідно зі ст.9 приєднання до нашої держави до тієї чи іншої міжнародної угоди можливе лише після внесення відповідних змін до тексту її Основного Закону;
визнання міжнародних договорів після їх ратифікації частиною законодавства України. Цей принцип передбачає забезпечення реалізації положень таких міжнародних угод відповідними правовими, організаційними та іншими засобами нарівні з приписами законів, прийнятих Верховною Радою України;
недопустимість примусу робити те, що не передбачено законодавством. Слід мати на увазі, що тут йдеться тільки про примусове вчинення якихось протиправних дій, а не про будь-які дії взагалі. Отже, недопустимо примушувати вчиняти дії, які не заборонені законом і спрямовані на досягнення якихось позитивних результатів, якщо закон прямо не вимагає їх вчинення. З урахуванням цього, наприклад, антиконституційною і протизаконною буде вимога робити благодійні пожертвування, вступати до громадянських об’єднань тощо;
7) функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це означає, що вказані суб’єкти можуть вирішувати лише ті питання, які Конституцією і законом прямо віднесені до їх компетенції; не вправі перевищувати повноважень, наданих їм Конституцією і законом; можуть і повинні здійснювати свої повноваження у повній відповідності з процедурою, встановленою Конституцією чи законом для вирішення конкретних питанні. Ці положення мають на меті не допустити свавілля в діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування.[5,33]
Розділ IV. Правова держава як форма демократії
За умов існування контрольованої союзними структурами української радянської державності питання про правову українську державу не ставилося. Воно посіло одне з чільних місць лише з прийняттям спочатку Декларації про державний суверенітет України, а потім – Акту проголошення незалежності України, відбившись у цих документах. Необхідність всебічної розробки теоретичних засад національної моделі правової держави, визначення шляхів до її реалізації диктується в сучасній Україні насамперед обраним стратегічним курсом державного будівництва, зорієнтованим на демократичний режим, державно-правовий порядок і соціальну злагоду в суспільстві, і фактично повною відсутністю належного досвіду в цій сфері, дефіцит якого особливо гостро відчувається зараз.
Проблема створення правової держави в Україні не є чимось унікальним: цей шлях пройшли всі високорозвинуті, цивілізовані країни. Важливо зрозуміти, що тільки верифікація загальних закономірностей виникнення правової держави дасть змогу визначити комплекс умов, достатніх для її побудови в Україні. А вже від усвідомлення комплексу цих умов треба буде перейти до їх створення, враховуючи при цьому історичну специфіку ситуації в Україні.
Більшість політологів, що займаються проблемами демократії, вбачають у правовій державі кінцеву мету руху до демократії і вважають проміжною ланкою цього процесу стадію авторитаризму (З.Бжинський, В.Букевський, Г.Кісінджер, А.Мігранян і інші). За іншими інтерпретаціями, рух до правової держави уявляється через послідовне розгортання демократії (Р.Альбрехт, Е.Я.Баталов, В.М.Кудрявцев, О.О.Лукашова та інші).
За Конституцією України Україна є ”…демократична, соціальна, правова держава” (ст.1). На першому місці невипадково була поставлена дефініція “демократична”, а потім вже “правова”: перша відноситься до другої, як родове поняття до видового, тобто поняття “демократична” ширше за поняття “правова”, вбирає в себе останнє. Так є потреба диференційовано підійти до визначення демократії і з’ясувати, який саме її різновид є відповідником правовій державі.
Найчастіше демократія розглядається як:
діяльність на наших територіях (Д.Масен і інші);
характеристика суспільства вільного підприємництва з високим ступенем нерівності в статусах і доходах (Г.Спенсер);
народовладдя (В.В.Копейчиков, О.Ю.Тихомиров);
форма держави (Ш.Л.Монтеск’є, В.І.Ленін);
суспільно-політичний (недержавний) інститут, принцип організації та діяльності політичних і суспільних організацій (О.І.Денисов);
вища форма суспільно-політичного устрою (Г.Батигін);
політичний режим (С.С.Алєксєєв, Р.Арон і інші);
тип держави і політичної системи (З.Бжезинський, К.Р.Поппер і інші);
сутність влади , що забезпечує демократизацію (В.М.Якушик);
форма суспільного самоврядування (Г.Ватигін);
тип політичної культури, політичний світогляд або як політична цінність (Ш.Л.Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо).
Але не кожна форма демократії є еквівалентом правової держави, отже, для такого збігу потрібні додаткові умови, повний опосередковуючий механізм. І людство винайшло його. Це право. Завдяки проголошеню сукупності невідчужуваних, невід’ємних прав і свобод особистості безпосередньо чинним правом, реального втілення в життя й гарантованості цих прав і свобод демократія як політичний режим і здатна стати справді правовою державою.
Якщо джерело демократії – прагнення народу до влади, то джерело ідеї права – бажання окремої особистості до відповідної свободи від влади, при чому від будь-якої – особистої чи загальнонародної.
В історико-типологічному аспекті ми маємо всі підстави твердити, що правова держава не існувала