ні в античних демократіях, ні за доби Середньовіччя (назвної К.Марксом “демократією несвободи”), ні за умов радянської соціалістичної демократії (її можна назвати, скориставшись термінологією М.Вебера, вондистською демократією з харизматичним в основі типом панування). Правову державу можна визначити як таку, що є породженням високоорганізованого суспільства, функціонує в умовах поєднання ліберального та гуманістичного типів сучасного соціального розвитку в суспільства західних або вестернізованих, які термінологічно в зарубіжній політології тлумачаться як “просунуте індустіальне суспільство”. Твердження про те, що існування правової держави можливе в різних соціально-економічних устроях, сстемах, потрапило до вітчизняної навчальної літератури, непідкріплене доказами, а тому видається щонайменше сумнівним.
Таким чином, коли визнається слушною теза про те, що в Україні треба будувати демократію і через демократію лежить шлях до правової держави, то мається на увазі цілком визначений тип політичного режиму, а саме такий, який має відповідний соціально-економічний грунт, обумовлений існуванням громадянського суспільства, в якому права і свободи кожного громадянина розглядаються як органічний і визначальний елемент цієї демократії і одночасно – як найвища суспільна цінність. Така форма демократії і є справжньою демократією свободи, правовою демократією, правовою державою[14,192].
Висновок
Правова держава в сучасних умовах розглядається як держава, в якій функціонує режим конституційного правління, існує розвинута і не суперечлива правова система і ефективна судова влада, забезпечено реальний розподіл влад з їхньою ефективною взаємодією та взаємоконтролем, з розвинутим контролем з боку суспільства.
Розглядаючи проблему поняття правової держави, не можна не погодитись з думкою багатьох науковців про те, що правовю є держава, яка функціонує на засадах верховенства права і закону і де реально забезпечуються права і свободи людини і громадянина. Але у більш широкому контексті тільки цим зміст даного поняття не обмежується. Його складовими елементами є також наявність високоякісного законодавства, чіткого механізму взаємодії і поділу гілок влади, відповідальності і контролю, високої правової культури населення. Саме ці елементи є організаційно – правовими засобами забезпечення прав і свобод людини і громадянина як серцевини поняття правової держави.
Сьогодні перед нашою країною стоїть завдання побудувати правову державу.
Україна, ставши на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної і незалежної країни, неухильно орієнтуючись на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти, приступила до формування державних інституцій, місцевого самоврядування, системи національного права.
Прийнята Конституція України визначає її як “суверенну, демократичну, соціальну, правову державу” В Україні основоположними принципами об’єктивно виступають верховенство права (ч.1 ст. 8 Конституції України), першочергова соціальна цінність прав і свобод людини і громадянина. Саме тому ст. 3 Конституції підкреслює, що “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю”. Права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Конституційне закріплення такого підходу до людини і громадянина та права вимагає організації і здійснення діяльності держави, її органів і посадових осіб у повній відповідності з правовими настановами. Ці ж вимоги мають бути орієнтирами й у повсякденному житті кожного громадянина.
Але потрібно підкреслити, що для реалізації ідеї побудови правової держави необхідно багато часу. Ідею такої держави потрібно розглядати як ідеал, як соціальну мету демократичного суспільства, оскільки реалізація принципів правової держави дає можливість розвивати демократію, забезпечити вільний розвиток кожної людини, як умови вільного розвитку всіх.
Список використаних джерел
Конституція України
Андрусяк Т.Г.Теорія держави і права.-Львів:Фонд “Право для України”,1997.
История политических и правовых учений.-М.-1983р.
Копейчиков В.В.Загальна теорія держави і права.-К.: Юрінком,1998.
Копейчиков В.В.Основи конституційного права України.-К.: Юрінком,1997.
Котюк В.О. Основи держави і права.-К.:Вентурі,1997.
Лазарєв Б.М. Что такое правовое государство?-М.:Знание,1990
Пошуканис Е.Б. Избранные произведения по ощей теории права и государства.-М., 1980
Правознавство /За ред. Настюка М.-2-е вид..-Львів:Світ,1995.
Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави.-К.,1994
Юридический словарь.-М.,1956
Гавриленко Г. Правова держава і правова культура//Право України.-1993р.-№1.-С.28-30.
Заєць А. Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обгрунтування)//Вісник Академії правових наук України.-1998р.-№1(12).
Лінецький С. Моделі демократії і проблема створення правової держави в сучасній Україні: теоретичні аспекти//Молода нація.-1996р.-№12.
Рабінович П.М. Громадянське суспільство і правова держава (загальнотеоретичні міркування)//Українське право.-1996 р.-№1.
Тимошенко В.І. Правова держава (теоретико-історичне дослідження).-К.:Наукова думка,1994.
Шемшученко Ю. Теоретичні проблеми формування правової держави// Право України.-1995р.-№12.’’