Агробізнес та його суть

Зміст

Вступ

Тема даної курсової роботи – „Агробізнес та його суть”.

Мета написання даної курсової роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з сутністю та особливостями господарювання підприємств в аграрній сфері.

Основним завданням роботи є вивчення та узагальнення теоретичних, методичних та практичних питань пов’язаних з підприємництвом в аграрній сфері.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що перехід до ринку в аграрному секторі економіки вимагає розвитку підприємництва яке сприятиме активізації структурної перебудови економіки, створенню додаткових робочих місць, забезпеченню швидкої окупності витрат, оперативному реагуванню на зміни споживчого попиту. Саме тому виникає потреба у значних теоретичних та практичних знаннях з питань агробізнесу.

В роботі розкриті наступні питання:

аграрний сектор економіки, його особливості та місце в економічній системі;

поняття і сутність агробізнесу та його місце в структурі ринкових відносин;

економічна ефективність діяльності підприємницьких структур в аграрній сфері;

визначення економічної ефективності підприємств агробізнесу;

тощо.

При написанні роботи автором були використані Закони України та інші нормативні акти, підручники, монографії, періодичні видання, наукові статті з питань агробізнесу.

1. Аграрний сектор економіки, його особливості та місце в економічній системі

1.1 Аграрний сектор як особлива частина національної економіки

Аграрний сектор - це особлива частина національної економіки, що зумовлено дією цілої низки чинників. По-перше, на розвиток цього сектора помітно впливають погодні умови: сільське господар-ство вразливе до змін природних умов, спалахів хвороб худоби. Все це робить його частково непередбачуваним, неконтрольованим, зу-мовлює ухвалення рішень на підставі неповних даних. По-друге, розвиток аграрного сектора значно залежить від наявності виробни-чої структури. В Україні до 1990 р. аграрне виробництво вели дер-жавні господарства, колгоспи та особисті підсобні господарства громадян, їхня частка у валовому виробництві становила тоді, від-повідно, 39, 34 і 27%.[8,c.348]

Особливо треба виділити такий феномен, як особисте підсобне господарство громадян. Воно виникло в 30-ті ро-ки XX ст. як допоміжне до громадського для забезпечення селян продуктами і перетворилося у суттєве джерело виробництва сільсь-когосподарських продуктів. Займаючи в середньому 5% сільгосп-угідь, особисті підсобні господарства виробляли останніми десяти-літтями до третини валової сільськогосподарської продукції, а на початок 2001 р. виробили 57,4% валової продукції сільського госпо-дарства [17, С. 3].

Виробнича структура у аграрному секторі економіки у різних країнах неоднакова. В країнах Західної Європи переважають сімейні ферми. Виробничу кооперацію застосовують у великих масштабах. Якщо розділити аграрні підприємства на дрібні, середні та великі, то у найрозвинутіших країнах Європи (Німеччина, Франція) частка ве-ликих, середніх та малих підприємств майже однакова [18, С. 5].

По-третє, на аграрний сектор впливає обмеженість землі та за-лежність від неї виробництва. Земля є обмеженим ресурсом в усіх країнах, у тому числі і в Україні. Проте в нашій державі цей елемент ресурсного потенціалу АПК на початок 2002 р. був поза межами то-варного обігу. Можливості для розширення сільськогосподарських угідь незначні або їх взагалі нема. В Україні частину земель щорічно вилучають із сільськогосподарського обороту для будівництва доріг (проект будівництва автобану Берлін-Львів-Київ - один з багатьох можливих прикладів). Близько 6% земель України стали непридат-ними для сільськогосподарського обробітку після аварії на Чорно-бильській атомній станції. Земля втрачає родючість унаслідок ерозії ґрунтів. Обмежені можливості сільськогосподарських виробників в Україні придбати дорогі гербіциди та інші препарати захисту рослин приводять до забруднення та зменшення родючості земель. Сьогод-ні, за даними Держкомзему України, 13,2 млн. га сільгоспугідь за-знають водної ерозії, 19,3- вітрової, 10,7- мають підвищену кислотність, 13,9- засолені та солонуваті, 2,6 млн. га заболочені. Площа еродованої ріллі протягом останніх 25 років збільшилась на третину і щорічно розширюється на 90-100 тис. га, а вміст гумусу в ґрунтах знизився на 20%. Витрати ж на протиерозійні та інші земле-охоронні роботи постійно зменшуються [8, С. 349].

Четвертим, найголовнішим чинником є те, що аграрний сектор забезпечує потреби людей базовими продуктами харчування. Хліб та інші продукти харчування належать до найцінніших ресурсів людства, без яких його існування неможливе. Ось чому стан агро-продовольчої сфери, яка виробляє продукти харчування, її продук-тивність, ефективність та екологічність функціонування - один із головних оцінних критеріїв прогресу цивілізації, а стан ринку про-довольства є індикатором здоров'я національної економіки в цілому.

1.2 Роль аграрного сектору у забезпеченні продовольчої безпеки

Продовольча безпека - важлива складова безпеки національної, що гарантує політичну незалежність країни, її економічну цілісність та стабільну соціальну забезпеченість населення. Економісти "виді-ляють з цього приводу такі три аспекти [14, С. 72]:

1. Політичний: характеризує здатність країни підтримувати стабільний позитивний міжнародний імідж як конкурентної на аграр-них зовнішніх ринках держави; забезпечення своїх громадян повноцінними продуктами харчування відповідно до міжнародних стан-дартів і норм.

2. Економічний: відображає здатність держави до мобілізації внутрішніх ресурсів і агропромислового потенціалу країни для орга-нізації виробництва сільськогосподарської продукції та постачання населення продовольством шляхом власного виробництва, що га-рантує економічну самостійність і достатню незалежність від зовні-шніх ринків.

3. Соціальний: визначає зайнятість населення в аграрному сек-торі економіки з відповідною продуктивністю праці та її оплатою, передбаченням повного забезпечення інфраструктурними складови-ми функціонування сільських районів.

Національна продовольча безпека є елементом міжнародної продовольчої безпеки.

Дослідження, проведені експертами ФАО ООН, свідчать, що за 1972-1996 рр. досягнуто чималих успіхів у нагромадженні обсягів основних видів сільськогосподарської продукції. Наприклад, загаль-носвітовий середньорічний валовий збір зерна за цей час збільшився на 64,4%, в тому числі кукурудзи - на 93 та рису на 80%, а серед-ньорічне виробництво м'яса (в забійній вазі) - майже на 95%, моло-ка- на 20% [22, С. 62]. Це привело до збільшення споживання