У Європі найбільше хліба споживають жителі Італії. Це тому, що в їхньому раціоні велика кількість макаронних виробів. Значним є споживання хліба і хлібобулочних виробів в Україні - 126 кг на особу (норма 101 кг) [22, С. 62].

Середній показник споживання картоплі в країнах ЄС становить 80 кг на людину за рік. Дещо вищим він є у Великобританії (100 кг на людину за рік). Там її споживають головно у переробленому ви-гляді (чіпси). Італійці споживають картоплі утричі менше, ніж анг-лійці. В Україні цей показник становить 130 кг на людину за рік, однак ми споживаємо її більш ніж на 95% у вигляді різнома-нітних страв із картоплі.

Споживання цукру в усіх країнах зменшується з огляду на не-безпеку надмірної ваги, карієсу, цукрового діабету. Проте в Україні його споживають багато: понад 35 кг на людину за рік. Цукор є осо-бливо важливим продуктом для бідних родин, у харчуванні яких суттєву роль відіграють варення та різні консерви, вироблені із про-дуктів, вирощених на присадибних ділянках.

Традиційно багато в Європі споживають молока і молокопродуктів. Молоко - унікальний продовольчий продукт, який досі не син-тезований. Цінність молока полягає в тому, що у його складі є понад 100 компонентів, тому з ним не може конкурувати жоден із харчо-вих продуктів. Головні компоненти молока майже повністю засвоює організм людини. Україна має одні із найліпших умов у світі для виробництва молока та молокопродуктів, однак проблему насичено-сті ринку ними нашій країні не вдалося повністю вирішити навіть у найсприятливіші для молочного господарства роки. За виробницт-вом та споживанням молокопродуктів на особу Україна відстає від високорозвинутих країн світу у 2,0-3,5 раза, а за асортиментом та якістю - ще більше.

У країнах ЄС простежується загальне зростання споживання м'яса. В 2001 р. цей показник становив 90 кг на особу [2, С. 8]. Проте структура споживання м'яса помітно відрізняється в різних країнах; щораз менше споживають яловичини і більше — м'яса птиці. Остан-німи роками значно зросло споживання свинини в Данії, Голландії, Німеччині. Причини ж зменшення попиту на яловичину різні; одна з них - хвороби худоби (сказ, ящур, сибірська виразка), які пошири-лись у багатьох країнах Західної Європи.

В Україні останніми роками також виявляється тенденція до зменшення споживання яловичини і збільшення споживання м'яса птиці. Частково це пояснюють уведенням ембарго на ввезення в Україну дешевої яловичини з Західної Європи з огляду на існуючі хвороби тварин. Для значної кількості населення України спожи-вання м'яса птиці є привабливішим завдяки нижчій ціні.

Зниження доходів населення та відсутність заощаджень змушу-ють населення зменшувати споживання продовольства. За калорій-ністю харчування Україна упродовж років трансформаційного спаду підійшла до нижньої межі продовольчої безпеки (2500 ккал). Для порівняння: у США середньодобовий раціон харчування на особу становить 3630 ккал, в тому числі 1307 ккал тваринного походжен-ня. За загальною калорійністю раціон пересічного американця пере-вищує аналогічний показник в Україні на 43%, а за споживанням продуктів тваринного походження майже в 2,5 раза [22, С. 66]. Середня українська сім'я витрачає на продукти харчування до 60% свого бюджету, американська-лише 11% [8, С. 353].

Відмінності в реальних грошових доходах різних категорій населення зумовлюють нерівномірність розподілу і споживання про-дуктів харчування. Якщо ця нерівномірність посилюватиметься і зростатиме кількість найбідніших верств населення, то споживання продовольчих товарів зменшуватиметься. Бідні сім'ї орієнтуватиму-ться на придбання менш якісних, менш калорійних, а тому значно дешевших продовольчих товарів іноземного виробництва. Це нега-тивно позначатиметься на вітчизняному аграрному секторі, оскільки попит на його продукцію знижуватиметься, а тому національні агро-виробники не отримають необхідних коштів для модернізації та розширеного відтворення.

Поглиблення аграрної економічної реформи дає перші позитив-ні результати. У 2000 р. валова продукція сільського господарства зросла на 9%. Населення поступово переорієнтовується на спожи-вання якісніших, екологічно нешкідливих продуктів вітчизняного виробництва. "Свій до свого по своє" - лозунг українських товаро-виробників у Галичині в передвоєнні роки не втратив актуальності і сьогодні. Закріплення і розвиток досягнутих успіхів переконливо свід-чить: нашій державі вкрай необхідна національна агропродовольча доктрина, розрахована мінімум до 2010р. Суть її відображено в Указі Президента України "Про заходи щодо забезпечення форму-вання та функціонування аграрного ринку" від 6 червня 2000 р. Ця доктрина зводиться до таких засад [1, С. 23, 62-70]:

1. Розширення коротко-, середньо- і довготермінових прогнозів та визначення індикативних параметрів взаємопов'язаного і збалан-сованого розвитку національного та регіональних АПК з урахуван-ням різних рівнів гарантування продовольчої безпеки країни (достатнього, захищеного, мінімального).

2. Розроблення і затвердження національної та регіональних програм техніко-технологічної модернізації матеріально-технічної бази галузей агропромислового комплексу України, посилення та поглиблення інтеграційних процесів між усіма учасниками ланцюга з виробництва продуктів харчування.

3. Розроблення фінансово-економічного механізму, спрямовано-го на підтримання вітчизняних товаровиробників, проведення ефек-тивної та дійової протекціоністської політики.

4. Створення нормативно-правової бази, необхідної для визна-чення на селі господаря-власника, захисту власності. Введення в економічні відносини країни самого власника з належним йому май-новим паєм і часткою землі як невід'ємної частини аграрного капіта-лу.

2. Сутність та основне призначення агробізнесу

2.1 Поняття агробізнесу та його місце в структурі ринкових відносин

Агробізнес являє собою форму підприємництва в аграрному секторі економіки країни. До агробізнесу залучаються всі виробничі і обслуговуючі сфери діяльності агропромислового комплексу. Систему економічних відносин в агробізнесі можна відобразити у вигляді схеми (Рис. 2.1).

Рис.2.1. Агробізнес в системі ринкових відносин

Отже, агробізнес - сукупність економічних відносин у аграрному секторі країни.

Перехід до ринку в аграрному секторі економіки вимагає розвитку вільного підприємництва. Підприємництво (підприємницька діяльність) -