"Правознавство"

Зміст

1. Система права

Відносини, до яких вступають люди, об'єднання громадян, держава і суспільство знаходяться в тісному взаємозв'язку між собою, створює єдине ціле. Відповідно й право, відображає суспільні відносини, їх сталі ознаки, властивості, є цілісним утворенням, системою.

Система права стосується лише самого права, його побудови. Як систему, право характеризують такі ознаки:

Система права характеризується об'єктивністю. Вона не може створюватись за суб'єктивним розсудом людей, оскільки вона обумовлена реально існуючою системою суспільних відносин. Право має відображати потреби суспільства. Якщо право своїми нормами неадекватно відображає потреби суспільного життя, воно становиться гальмом суспільного прогресу. Так звані “мертві” закони або норми є результатом правотворчості, що не враховує або не познає об'єктивних потреб суспільного життя.

Для системи права характерні єдність і взаємозв'язок норм, які її складають. Вони не можуть функціонувати ізольовано. Їх регулююча сила полягає у взаємоузгодженності і загальної цільоспрямованності. Будь який структурний елемент, витягнений із системи права, втрачає системні функції, а з ними і соціальне значення.

Як цілісне утворення, система права охоплює всі норми, які діють в одній або інший державі, і є складним багаторівневим комплексом, що складається із норм права, правових інститутів і галузей права. В системі права діють зв'язки чотирьох рівнів: 1) між елементами норми права; 2) між нормами, які поєднанні в правові інститути; 3) між інститутами відповідної галузі права; 4) між окремими галузями права.

Система права – це внутрішня побудова права, яка виражена в єдності і погодженості діючих в державі правових норм і водночас в розподілі права на відносно самостійні частки.

Першим елементом системи права є норма права, яка регулює типові суспільні відносини, створюючи первинний елемент системи права. Норма
права – це похідний елемент всієї системи права певної держави. З таких елементів складаються інститути в регулятивній, в правоохоронній галузях, від яких в свою чергу походять більші системні утворення.

Правовий інститут – це система взаємопов'язаних норм, які регулюють відносно самостійну сукупність суспільних відносин або їх компоненти. Саме специфічність однієї групи суспільних відносин в порівнянні з іншими є причиною виникнення відповідних нормативно-правових інститутів. Поряд з цим є й інститути, які регулюють одне відокремлене специфічне суспільне відношення або навіть один з його елементів.

Як правило правовий інститут – це відносно невелика спільність норм, специфіка і автономність якої не виходять за межи однієї галузі права. При цьому окремі так звані змішані інститути можуть містити норми, характерні для різних галузей права.

Галузь права – це головний підрозділ системи права, який відрізняється специфічним режимом юридичного регулювання і охоплює цілі ділянки, комплекси однорідних суспільних відносин. Галузь права є цілісним утворенням, якому притаманні низка ознак, рис, які не властиві правовим інститутам, та регулює суспільні відносини, пов'язанні зі здійсненням будь-якої широкої сфери предметної діяльності суспільства, держави, громадян та інших суб'єктів права.

Система права – це об'єктивне правове явище, яке формується на підставі загальних закономірностей суспільного життя. Як віддзеркалювання реально існуючої системи суспільних відносин, система права будується не за розсудом людей, а на основі об'єктивної дійсності. З одного боку, норми права – це продукт суб'єктивної, розумово-вольової діяльності правотворчих органів. З іншого, норми права лише тоді стають природним елементом системи права, коли вони є відгуком потреб суспільного життя, визначають оптимальний рівень свободи і справедливості в соціальних відносинах.

2. Суб’єкти цивільно-правових відносин

У цивільно-правових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (відношення людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин, називаються суб'єктами. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб'єкт права і лише суб'єкт обов'язку, дуже мало. Як правило, в цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, українські й іноземні юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади.

Фізичним, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме фізичних та юридичних осіб і передбачені законом.

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.

За малолітніх (до 15 років — за ст. 14 діючого ЦК України) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Останні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов'язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, належать малолітнім особам. Роль представників малолітніх полягає у тому, що вони виконують обов'язки і у відповідних випадках здійснюють права за них.

Неповнолітні (від 15 до 18 років — за ст. 13 діючого ЦК України) мають