За роки незалежності в цій сфері ухвалено низку законодавчих актів, зокрема закони України "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" (1991 p.), "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (1994), "Про донорство крові та її компонентів" (1996). "Про лікарські засоби" (1996), "Про трансплантацію (пересадку) органів і тканин людей" (1999). Уряд затвердив програму розвитку державної служби медицини катастроф. Профілактична спрямованість державної політики в галузі охорони здоров'я знайшла відображення в законах "Про охорону праці" (1992), "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (1992) тощо. Сприятимуть охороні громадського здоров'я закони "Про охорону атмосферного повітря" (1992), “Про екологічну експертизу" (1995) та доповнення до деяких законодавчих актів з питань охорони навколишнього природного середовища (1996) Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991 – 2000 рр.) – К., 2000. – С. 254..

Окрім того, здійснено низку заходів для забезпечення сприятливих умов вітчизняним виробникам лікарських препаратів, медичної техніки та виробів медичного призначення. Внесено зміни до Переліку лікарських засобів вітчизняного та зарубіжного виробництва, які дозволяється закуповувати закладам і установам охорони здоров'я, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів.

Розв'язання пріоритетних проблем охорони здоров'я жінок і дітей в Україні здійснюється на основі національних та державних програм. Вони передбачають розв'язання питань, що найбільше впливають на основні показники здоров'я. Найважливішими з цих документів є Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства й дитинства; Комплексна програма розв'язання проблем інвалідності; Програма імунопрофілактики населення України; Національна програма планування сім'ї; Національна програма "Діти України”; Цільова комплексна програма генетичного моніторингу в Україні Вівчарик М.М. та ін. Українська нація: шлях до самовизначення. – К., 2001. – С. 245..

В основу згаданих програм покладено розв'язання трьох основних питань: забезпечення народження здорової дитини; профілактика захворюваності, зокрема, інфекційної, та інвалідності в жінок і дітей; удосконалення найнеобхідніших видів спеціалізованої медичної допомоги.

Головним здобутком охорони здоров'я України є збереження системи надання медико-санітарної допомоги населенню, попри соціально-економічну кризу в країні. Галузь охорони здоров'я має широку мережу лікувально-профілактичних закладів як у місті, так і на селі, забезпечену кадрами лікарів і середніх медичних працівників.

Отже, в складних економічних умовах ця галузь зберегла свою цілісність, має чіткі орієнтири щодо її реформування та розвитку відповідно до нагальних потреб населення України, забезпечення конституційних Гарантій прав громадян на охорону здоров'я.

2.3. Культурний розвиток суспільства

Майбутнє народу значною мірою визначається сферою культури. Політичні й соціально-економічні зрушення створили сприятливі умови для утвердження демократії та громадянського суспільства, успішного здійснення глибоких реформ у культурному житті. Зусилля держави були спрямовані на поглиблення культурного самоусвідомлення громадян України, на вироблення потреби в культурі як засадничому елементі, фундаменті духовного здоров'я суспільства та особистості. При цьому культура розглядається як явище, що охоплює все духовне та інтелектуальне життя народу, мистецтво, літературу, науку, освіту, засоби масової інформації, сферу виховання, естетику побуту й виробництва Україна на перехідному етапі: Політика. Економіка. Культура / За ред. Т. Степанкової. – К., 1997. – С. 178..

Було зроблено низку важливих кроків у справі реформування системи організації культурного життя, визначено пріоритети державної політики в галузі, зроблено максимум можливого для збереження й підтримки центрів духовного життя.

Кабінет Міністрів України ухвалив низку постанов: "Концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури", "Про мінімальні соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні", "Про контрактну форму трудового договору з керівниками й творчими працівниками державних театральних та концертно-видовищних закладів, підприємств і організацій культури", "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури та мистецтв, заснованими на державній і комунальній формі власності", “Про структурну перебудову в галузі кінематографії". У 1996 p. було проведено реструктуризацію й переформування Міністерства культури, яке після реорганізації було перетворено на Міністерство культури й мистецтв України Державне управління в Україні. / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. — К.: СОМИ, 1999. – С. 228. .

Увага органів виконавчої влади до проблем культури забезпечила достатньо високий творчий та організаційний рівень ряду культурних заходів загальнодержавного значення, зокрема, тих, що присвячувалися річниці незалежності України, Дню Конституції. Помітними подіями суспільного життя стали Дні української культури в Словаччині, Казахстані, Болгарії, Узбекистані, Російській Федерації, міжнародні конкурси імені М.Лисенка, артистів балету імені С.Лифаря та піаністів імені В.Горовиця, молодих виконавців імені В.Крайнєва, Всеукраїнське шевченківське свято "В сім'ї вольній, новій", Всеукраїнський фестиваль популярної пісні "Пісенний вернісаж", ювілейні заходи, присвячені Івану Франку, Тарасу Шевченку та Лесі Українці, фестивалі "Покуть", "Гуцульський фестиваль", свята культур національних меншин, з'їзди ряду творчих спілок, зокрема, Спілки театральних діячів України та Спілки композиторів України, благодійний марш миру ветеранів війни — діячів літератури та мистецтва, Всеукраїнська мистецька акція боротьби зі СНІДом та театральні фестивалі "Золотий Лев" у Львові й "Херсонські ігри" в Севастополі.

Протягом останніх років умови творчої свободи значно розширили стильові та тематичні межі в театральному мистецтві й виконавсько-концертній діяльності. Тривали пошуки найефективніших організаційно-творчих та економічних структур, утвердилася творча самостійність художніх колективів, з'явилися перші, часом доволі вдалі, спроби організації недержавних театрів та концертних груп. Так виникли "Театр Бенефіс", "Театр зірок" у Києві, театр "Люди і ляльки" у Львові та ін.

Помітно розширилася мережа державних театрів, переважно за рахунок надання бюджетного