Причини правопорушень

ПЛАН

Вступ

Наука про злочинність і її причини сформувалася в другій половині XIX століття й одержала назву кримінологія. Якийсь час її називали також карної етіологією, карною чи соціологією біологією — у залежності від того, фахівцями яких наук були вчені, що вивчали злочинність.

Варто помітити, що ті чи інші кримінологічні концепції, а точніше, погляди на злочинність висловлювалися і значно раніш мислителями, спеціально цією проблемою не займалися. Перші теоретичні побудови в цій області ми знаходимо ще в Платона й Аристотеля. Велика увага проблемі злочинності приділяли такі мислителі XVIII століття, як Беккариа, Бентам, Вольтер, Гельвеций, Гольбах, Дідро, Локк, Монтеск'є й інші. Вони бачили причини злочинності в соціальній невпорядкованості суспільства і поганому вихованні громадян і пропонували законодавцям зм'якшити репресії і приділяти більшу увагу запобіжним заходам.

Про злочинність і її причини міркували соціалісти-утопісти. Т. Мор бачив можливість її подолання в перебудові суспільства на соціалістичних початках. Ж. Мельє, викриваючи злочинну діяльність значної частини католицького духівництва, призивав до ліквідації суспільства, заснованого на пануванні приватної власності. Причини злочинності він бачив, насамперед, у нерівності людей, що породжує низинні почуття, і в існуванні паразитуючих елемент-багатих ледарів. Мореллі також думав, що людина стає злочинцем унаслідок неправильної організації суспільства, і бачив джерело всіх зол у приватній власності. А. Сен-Симон, Ш. Фур'є затверджували, що злочинність корениться в самій природі приватновласницького суспільства, заснованого на експлуатації і гнобленні людей, і вказували на безрезультатність боротьби зі злочинністю за допомогою одних лише карних покарань. На подібних позиціях стояв і Р. Оуэн. Для всіх соціалістів-утопістів характерно, що вони не обвинувачували самої людини, що стали на злочинний шлях, а вбачали причини злочинного поводження в порочній організації суспільства, заснованого на приватній власності й експлуатації людей.

Такої ж ідеї розвивали Ж. П. Марат і А. Н. Радищев. Марат намагався доглянути джерела злочинності в порядках суспільства, що складає з «знехтуваних рабів і господів, що велять,». А. Н. Радищев також зв'язував характеристику стану злочинності із суспільним ладом держави і з історичними змінами, що відбуваються в суспільстві. Ми вправі вважати його і засновником карної статистики в Росії, тому що він поставив як державну задачу систематичний облік чинених злочинів.

Революційні демократи — А. И. Герцен, В. Г. Бєлінський, Н. Г. Чернишевський, Н. А. Добролюбов, Д. И. Писарєв,— будучи, по суті справи, однодумцями в розумінні істоти даної проблеми, бачили причини злочинності в самій природі експлуататорського ладу. Так, А. И. Герцен думав, що злочинність як явище громадського життя підлегла загальному закону причинності і порозумівається зовнішніми умовами життя людей. Він додавав, зокрема, велике значення економічному положенню населення, таким факторам, як соціальна нерівність і убогість Подобные идеи можно встретить у русских мыслителей и ра-нее, в частности у декабристов П. И. Пестеля. , і відзначав, що буржуазне суспільство не здатне ліквідувати ні причини, що породжують злочинність, ні самі злочини. В. Г. Бєлінський підкреслював, що мова повинна йти не про окремий, часток причинах злочинності, а про всю систему суспільних відносин. Ближче усіх до розуміння класової обумовленості злочинності підійшов Н. Г. Чернишевський.

1. Теорії про природу злочинності

Розглянемо тепер коротенько спеціальні теорії про природу злочинності і її причин, що розроблялися в області соціальних наук.

Історія розвитку навчань про природу злочинності — це в основному історія боротьби двох напрямків. Представники одного з них досліджували злочинність як соціальне явище» представники іншого — як явище біологічне. Відомі і спроби з'єднання двох напрямків в одне - природно, на рівні розвитку науки свого часу.

Хоча історично ідеї про соціальний характер злочинності були розвиті раніш і докладніше, ніж представлення про її біологічну сутність, усе-таки початок належав не ім. У стародавності й у середньовіччя, коли рівень розвитку і суспільних, і природничих наук був ще вкрай низок, велику роль грали релігійні представлення і марновірства. Злочинців нерідко вважали божевільними, людьми, у яких уселився диявол, «злий дух». Відмовлення визнати за злочинцем право на людське існування привів до пошуків злочинного в самій людині.

Велику роль у розвитку буржуазної кримінологічної думки зіграла так називана антропологічна школа карного права, засновником якого був італійський психіатр Чезаре Ломброзо (1835—1909). Ім'я його давно вже стало загальним, як і терміни «ломброзіанство» і «неоломброзіанство». Філософською основою його теорії з'явився позитивізм, з'єднаний із соціал-дарвіністскими ідеями.

Злочин, по Ломброзо, — явище настільки ж природне і необхідне, як народження і смерть людини, як зачаття і хвороби, зокрема психічні. Походження злочинності — біологічне. (Згодом Ломброзо визнавав, що в тім чи іншому ступені злочинність зв'язана і із середовищем.) У роботах «Злочинна людина» і «Злочин, його причини і засоби лікування» Ломброзо затверджував, що існують «природжені» злочинці; вони мають специфічні антропологічні, фізіологічні і психологічні ознаки і складають до 35 відсотків усіх злочинців. Ломброзо намагався описати характерний вигляд такого злочинця шляхом вимірів черепа, росту, ваги, виявлення аномалій будівлі тіла і т.д. На цій підставі він прийшов, наприклад, до дивовижного висновку про «природжену злочинність» ряду діячів французької буржуазної революції, Паризької комуни і представників I Інтернаціоналу. Так був зроблений перший крок до використання біологічних теорій для боротьби з політичними супротивниками. Пізніше Ломброзо, керуючись тими ж вихідними положеннями, назвав ще 16 груп факторів, що впливають на злочинність, дуже різноманітних і в значній мірі непорівнянних (сюди входили метеорологічні, географічні, економічні й інші дані, а