Протиріччя між потребами і соціальними засобами їхнього задоволення, так само як і неузгодженості статусів індивіда, неминучі. Тип потреб вищого шару, що задовольняються реально, суспільства задає рівень потреб всіх інших соціальних груп, що, залишаючись ідеалом, ними не досягається.

Аналогічно цьому соціальні статуси індивідів, що займають місця у виробництві, політику, культурі, у побуті, у споживанні, неминуче розсогласуються внаслідок того, що всі ці сфери громадського життя розвиваються нерівномірно.

Розвиток починається, як правило, з еволюції продуктивних сил, що змінює кількість і якість соціальних позицій, зокрема, структуру робочих місць, а, отже, і ті пропорції, у яких індивіди розподіляються по суспільних класах і групам. Від стану продуктивних сил залежить і частка суспільного продукту, одержувана кожною соціальною групою, а, у кінцевому рахунку, і кожним індивідом. Нарешті, рівень продуктивних сил визначає і ті культурно-освітні властивості, якими повинний володіти індивід, щоб зайняти ту чи іншу соціальну позицію. Цей попит обумовлює і якості функціонуючої в суспільстві системи утворення, і загальний рівень культури населення, і його соціальні можливості. Таким чином, складається об'єктивна черговість змін продуктивних сил, виробничих відносин і інститутів культури і побуту, а, отже, і відносин між соціальними позиціями в цих сферах громадського життя. Тому зміни в цих сферах не збігаються в часі і можуть збігатися лише випадково.

Найближчий результат такої розбіжності — ситуація, у якій соціальний стан індивіда аж ніяк не завжди відповідає його положенню в сфері праці, а його культурно-освітня підготовка аж ніяк не у всіх випадках забезпечує виконання їм функцій, зміст яких визначене поділом суспільної праці. У кінцевому рахунку, ринок вирівнює їх, але лише для того, щоб чи прогрес регрес виробництва запустив описаний соціальний механізм знову. Регулюючих здібностей ринку виявляється досить, щоб утримувати розсогласующієся тенденції у визначених рамках, але ринкового механізму зовсім недостатньо, щоб ліквідувати їх зовсім. Так само суспільство, засноване на товарно-ринкових зв'язках, здатно утримувати злочинність у її статистичній нормі, але воно не здатно викорінити її.

Злочинність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, зв'язаного з ним чи прогресу регресу виробництва й обумовлених ними розсогласованний соціальних статусів індивідів. Однак суспільство, свідчить історичний досвід, може утримувати правонарушаемость у визначених рамках, не даючи їй вийти за їхні межі. Одним з найдійовіших правових засобів для цього є інститут Одним з найдійовіших правових засобів для цього є інститут юридичної відповідальності.

2. Економічний і психологічний фактори

Під причиною розуміється явище (чи їхня сукупність), що породжують інше явище, розглянуте як наслідок. Причини створюють можливість визначеного наслідку, для настання якого необхідні додаткові умови, самі по собі не породжують даний наслідок, але створюють відповідну обстановку для реалізації дії причини. Стосовно до злочинності характер такого зв'язку може бути встановлений у конкретному злочині (правопорушенні).

Приклад: Експертиза і суд визначають, що причиною смерті було необоротне ушкодження життєве важливих органів у результаті нанесення удару.

В міру перенесення аналізу від одиничного до особливого (їхній видам) і загальному взаємозв'язок між детермінантами (причинами й умовами) і між ними і наслідком (правопорушення) ускладнюється, і розходження між причинами й умовами значно скорочуються. З обліком цього можна говорити про "причини-умови".

Існує погляд, що злочинність у капіталістичному суспільстві породжується самими капіталістичними виробничими відносинами, економічним базисом, і тому не може бути усунута ніякими мірами, вона фатально неминуча. І з цим можна погодитися.

Мислителі і борці епохи Освіти в 18 столітті прокладали шлях установленню панування капіталізму, прагнули затвердити нові гуманістичні ідеали, скинути духовний гніт церкви, вивести Економічні умови є вирішальними і визначальними всі інші сторони життя суспільства, у тому числі потреби, інтереси людей, їхнє поводження.

В економічних відносинах основні причини-умови як соціально корисно, так і антисоціального напряму думок і поводження.

Принцип соціалізму "Від кожного по здатності, кожному по праці" у принципі дуже справедливий і, здавалося б, наділений величезним творчим потенціалом. Перше положення принципу "від кожного по здібностях" має об'єктивні відхилення. Здатності громадян обмежуються потребами суспільства.

Приклад: Не всі бажаючі одержати вище утворення мають на те можливість. Не всі, здатні стати акторами, журналістами, юристами, лікарями і так далі стають ними. Держава змушена регулювати підготовку кадрів і, таким чином, певною мірою обмежує здатності громадян.

Таке обмеження має деліктогенне значення (протекціонізм, хабарі).

Друге положення "Кожному по праці" об'єктивно неможливо здійснити; вимірити, зважити, оцінити внесок кожного в суспільне виробництво дуже складно, ідеальна оцінка праці кожного просто неможлива.

Іншим економічним фактором, що обумовлює злочинність є протиріччя між існуючим рівнем виробництва і споживання, що виражається в дефіциті товарів, послуг, продукції, необхідних для задоволення зростаючих потреб громадян і економіки.

Якщо глянути на сучасну ситуацію, що конфлікт між рівнем виробництва і споживання вирішений "перестроечниками" і "реформаторами", дефіциту немає. І це виявилося можливим при вдвічі знизилися обсягах виробництва, як у промисловості, так і сільському господарстві. Причина проста - катастрофічне падіння рівня споживання, розгром охорони здоров'я, утворення, науки.

3. Інформаційний і юридичний фактори

Одним з найважливіших напрямків боротьби зі злочинністю є строге дотримання принципу гласності. Злочини "бояться " гласності, вони відбуваються (як