Отже, правопорушення - це суспільно небезпечне протиправне винне діяння.

Юридичною наукою розроблене поняття складу правопорушення, яким називається опис ознак правопорушення за схемою: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Правопорушення прийнято поділяти по ступені суспільної небезпеки на злочини (карні правопорушення) і провини. Провини, у свою чергу, поділяють на адміністративні, цивільні (цивільно-правові порушення) і дисциплінарні. Можна виділити також групу процесуальних правопорушень (порушень норм процесуального права).

Адміністративні правопорушення можна поділити на два види:

а) невиконання позитивних юридичних обов'язків, що випливають з норм адміністративного права;

б) порушення адміністративно-правових заборон, установлених Кодексом про адміністративні правопорушення.

Розходження їх у тім, що перші є “чисто” адміністративними правопорушеннями, а другі по своїй природі аналогічні карним правопорушенням і відрізняються від них лише меншим ступенем суспільної небезпеки.

Дисциплінарні провини являють собою порушення юридичних обов'язків, що зв'язують правопорушника трудовою, службовою, військовою, навчальною дисципліною.

Цивільне правопорушення (делікт) у літературі визначається як “заподіяння неправомірними діями шкоди чи особистості майну громадянина, а також заподіяння шкоди організації, висновок протизаконної угоди, невиконання договірних зобов'язань, порушення права власності, авторських чи винахідницьких прав і інших цивільних прав”. Тут, на наш погляд, варто підкреслити винність неправомірного поводження правопорушника.

Злочин - найбільш небезпечні для суспільства правопорушення.

Стосовно до злочинів сформувалася спеціальна наука – кримінологія, виникнення якої іноді зв'язують з опублікуванням у 1876 р. роботи Ч. Ломброзо “Злочинна людина”. У ній затверджувалося, що існують природжені злочинці, поводження яких обумовлене біологічно. Вони володіють специфічними зовнішніми ознаками (асиметрія черепа й обличчя, скошений і низьке чоло, масивна нижня щелепа, великі відстовбурчені вуха, косоокість і ін.) людини злочинного типу, є потенційними злочинцями. Такого роду крайність біологизації причин злочинності на протилежному полюсі містить іншу - соціалізацію цих причин, коли ніякі біологічні фактори не приймаються в увагу, а вся справа зводиться винятково до соціальних обставин.

В даний час у кримінології не вироблений єдиний методологічний підхід до досліджень і навіть у рамках одного з підходів існує безліч різних теорій. Умовно всі кримінологічні навчання про причини злочинного поводження можна розділити на дві великі групи.

Представники першої говорять про те, що злочинне поводження є результатом дії різних соціальних факторів (наприклад, злочин - процес і результат “навчання” особистості в мікрогрупах - у родині, на вулиці, у трудовому колективі і т.д., - якщо в контактах з урахуванням їх частоти і тривалості переважають антигромадські чи погляди види поводження).

Представники іншого напрямку виявлення причин злочинності як фактори, що породжують злочинне поводження, вказують у першу чергу на особливості психіки людини, його спадковості, фізіологічної конституції.

Боротьба з правопорушеннями повинна містити в собі два основних напрямки - попередження здійснення правопорушень і послідовна реалізація юридичної відповідальності за вже зроблені правопорушення. Для того щоб попереджати правопорушення, необхідно впливати на їхні причини й умови, що сприяють здійсненню правопорушень. Оскільки вони являють собою комплекс різноманітних факторів, для їхнього усунення необхідні не тільки спеціально-юридичні міри (правотворчість, правозастосовча діяльність правоохоронних органів), але і люб'язна-виховно-попереджувальна й інформаційна робота з населенням, у тому числі й учнями, залучення громадськості до боротьби з правопорушеннями, комплекс соціальних заходів (міри, що спрямовані в цілому на поліпшення способу життя населення, на рішення соціальних і економічних проблем: це забезпечення зайнятості, необхідних житлових умов, харчування, утворення, пенсійного забезпечення, створення умов для корисного проведення вільного часу, особливо молоддю, скорочення безробіття, сюди ж варто віднести створення соціальних програм, спрямованих на забезпечення фінансової й іншої допомоги обличчям, що знаходяться у важкому матеріальному становищі, у тому числі і колишнім правопорушникам, звільненим з місць висновку і т.д.).

Підводячи підсумок, усе-таки слід зазначити, що розмови про можливість повної ліквідації злочинності й у цілому правопорушень - необґрунтовані й утопічні. Зі злочинністю, правопорушеннями можна і потрібно бороти, запобігати їх, знижуючи тим самим їхній рівень (може бути навіть до мінімуму), але цілком викорінити ці негативні явища, на жаль, неможливо.

Література: