Господарський союз радянських республік сприяв більш тісному зближенню республік і підвів них до необхідності політичного об'єднання - створення СРСР. Але за очевидними прагматичними причинами стояла і фундаментальна причина, що і обумовила збирання протягом ряду сторіч безлічі народів у велику і сильну країну. Це - притягання подібних по своєму світовідчуванню народів до ядра Росії, російському суперетносу з його "державним" почуттям. Є раціональні пояснення тих вигод, що малі народи одержували від входження в цю державу (порятунок від вимотуючих конфліктів, підключення до великих ресурсів розвитку, обмеження влади місцевих феодальних хижаків, економія на власній державності і т.д.). РСФСР займала 92% території і містила в собі 72% населення майбутнього Союзу. Але вся сукупність цих факторів створювала щось більше - відчуття загальної історичної долі. Суспільна власність на засоби виробництва (і насамперед, на землю) підсилила це відчуття.

З іншого боку, нові незалежні державні утворення не мали перспектив затвердитися. Для цього не було масової підтримки, та й національні еліти не виявляли прагнення бороти за незалежність - видимих вигод це не обіцяло. Утворення СРСР було найбільш розумним, майже неминучим у тих умовах способом облаштованості народів після громадянської війни. 30 грудня 1922 р. зібрався I З'їзд Рад СРСР, на якому була зачитана урочиста Декларація і проект "Договору про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік".

Закінчення громадянської війни і припинення іноземної військової інтервенції, перехід до мирного життя і відновлення зруйнованого війнами народного господарства, до здійснення НЕПа, утворення і розвиток СРСР зажадали перебудови державного апарата. Головним у ній було скасування надзвичайних органів усіх типів і створення систем влади і керування нормального режиму.

У промисловості скасовується система головкомів, і підприємства одержують значну господарську самостійність. Вони одержують право реалізації частини своєї продукції, більш самостійно постачають себе сировиною, у тому числі здобуваючи його за кордоном (раніше все це робили головкоми). Частина підприємств була здана в оренду, почалося кооперування дрібної і кустарної промисловості.

У сфері органів правопорядку надзвичайні органи ліквідувалися під гаслом "революційної законності", посилились гарантії прав особистості і майна громадян. IX Усеросійський з'їзд Рад ухвалив: "Звузити коло діяльності ВЧК і його органів, поклавши боротьбу з порушенням законів радянських республік на судові органи". 6 лютого 1922 р. ВЧК і його місцеві органи були скасовані. Надалі всі справи про злочини підлягали розглядові судами, адміністративні органи судових повноважень позбавлялися.

Замість ВЧК було утворено Державне політичне керування (ГПУ) при НКВД під головуванням наркома або його заступника, призначуваного СНК. На місцях створювалися політвідділи при губісполкомах, безпосередньо підлеглі ГПУ. Декрет поклав на ГПУ боротьбу з бандитизмом, шпигунством, придушення відкритих контрреволюційних виступів, охорону границь, залізничних і водних шляхів сполучення, боротьбу з контрабандою. У розпорядженні ГПУ були особливі війська. ГПУ і його органам надавалося право обшуків і арештів. Не пізніше двох тижнів арештованому повинне було бути пред'явлене обвинувачення. Не пізніше двох місяців із дня арешту ГПУ справа повинна було бути спрямована в суд або арештований повинний бути звільнений. Питання про продовження терміну арешту при особливих обставинах вирішував Президум ВЦИК.

3. Схематично зобразити систему органів влади в основних державних утвореннях на території України

Система органів влади в Давньоруській державі зображена на рис. 1.

Рис. 1 – Система органів влади в Давньоруській державі

Рис. 2 – Система органів влади в Галицько-Волинської землі

Рис. 3 – Система органів державної влади при Гетьманаті 1918р.

Рис. 4 – Система органів державної влади Директорії

Рис. 5 – Система органів державної влади Західноукраїнської Народної Республіки

Список літератури

История отечественного государства и права. Ч. 1 / Под ред. проф. Чистякова О.И. – М.: Издательство БЕК, 1999. – 360с.

История государства и права России / Под ред. Чибиряева С.А. – М.: 1998. – 528с.

Кара-Мурза С. История государства и права России. – М.: Издательство „Былина», 1998.

Субтельний О. Україна: Історія. – К.: Либідь, 1994. – 736с.

Набоков В. Временное правительство (воспоминания). – М.: 1991.