"Цивільне право"

Зміст

1. Юридичні особи: поняття і ознаки

Історія існування юридичної особи нараховує більше двох тисячоліть. Саме виникненням юридичної особи ми повинні завдячувати римському праву. Хоча тоді ще не існувало такого терміна проте неможливо не визнати, що основна думка про юридичну особу була виражена у римському праві чітко. "Можна сказати, що стан розвитку поняття "юридична особа" в юридичній науці, втілення в законодавстві і вираження в підприємницькій та виробничій діяльності визначають ступінь розвитку самого суспільства" [8, с. 40].

Деякі науковці не поділяють думку основоположника органічної теорії О. Гірке, за якою юридична особа — це особливий тілесно-духовний організм, союзна особа [5, с. 155]. Юридична особа не завжди повинна уособлювати певний колектив. Так, засновником приватного підприємства може бути одна людина, тому не цілком не можна погодитись і з "теорію колективу", запропонованою академіком А.В. Венедіктовим. Прийнятною є "теорія соціальної реальності" Д.М.Генкіна і Б.Б.Черепахіна, яка стала відома з п'ятдесятих років. За даною теорією, юридична особа — це соціальна реальність. Слід погодитися із "теорією соціальних зв'язків" О.А.Красавчикова, "теорією організації" А.А.Пушкіна, які вважали, що юридична особа - це своєрідний прийом юридичної техніки, завдяки якому організація отримує можливість приймати участь у цивільному обороті [4, с. 221-222].

Поняття юридичної особи розкриває ст. 23 Цивільного кодексу України, за якою юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному або третейському суді. Виходячи з визначення, бачимо, що першою ознакою юридичної особи є наявність організаційної єдності. Вона полягає в тому, що дана організація як єдине ціле повинна мати чітку внутрішню структуру, мати органи управління і відповідні підрозділи для виконання своїх функцій. Організаційна єдність юридичної особи закріплюється статутом юридичної особи або іншими установчими документами. У статуті визначаються: назва організації, її місцезнаходження, предметі мета діяльності, органи управління і контролю, їх компетенція, порядок утворення і використання майна, умови припинення діяльності організації, порядок проведення реорганізаційних і ліквідаційних процедур. Законом або засновником можуть бути передбачені і й інші умови, які повинні бути в статуті конкретної організації (організаційно-правової форми). Статут — обов'язкова умова визнання організації юридичною особою. Водночас у ряді випадків закон передбачає й інші установчі документи, які також можуть визначати характер організації даної юридичної особи. Таким документом може бути установчий договір. Важливість установчих документів полягає в тому, що всі, хто приймає участь у діяльності організації — засновники, керівники, працівники, повинні знати, що собою представляє відповідне утворення, чим воно буде займатися, хто і як ним буде управляти тощо. Це також важливо і для тих, хто вступає чи наміряється вступити в правові стосунки з даною організацією.

Іншою важливою ознакою юридичної особи є наявність відокремленого майна, яке може бути використане певною метою власником майна. А це, як правило участь у цивільному (економічному) обороті. Якщо організаційна єдність необхідна для об'єднання більшості осіб в одне колективне утворення, то відокремлене майно створює матеріальну основу діяльності такого утворення. Майно може належати юридичній особі або на праві власності, або на праві господарською відання чи оперативного управління. Наступними ознаками — є право юридичної особи набувати майнові і особисті немайнові права і нести обов'язки, також виступати позивачем і відповідачем у судових органах, тобто можливість виступати в цивільному обороті від свого імені є ознакою і одночасно тією метою, задля якої вона і створюється. Наявність організаційної єдності і відокремленого майна, на якому базується самостійна відповідальність, якраз і дозволяють ввести у цивільний оборот новий суб'єкт права. Використання юридичною особою власної назви дозволяє відрізняти його від усіх інших організацій і тому є необхідною передумовою цивільної правосуб'єктності юридичної особи.

2. Правоздатність юридичної особи

Правоздатність - це здатність мати права і обов'язки, що належать до різноманітних галузей права. У вузькому розумінні правоздатність - це здатність особи бути суб'єктом прав і обов'язків лише у сфері цивільного права.

Правоздатність поділяється на загальну і спеціальну.

Загальна правоздатність — це здатність володіти будь-якими з передбачених діючим законодавством правами і обов'язками.

Спеціальна правоздатність — це здатність, що пов'язана з певними особливостями суб'єкта, або така, що потребує спеціальних знань. Правоздатність юридичних осіб є завжди спеціальною.

Для юридичних осіб вона виникає з часу:

видання компетентним органом постанови про утворення;

затвердження статуту або положення;

реєстрації статуту, якщо така реєстрація передбачена законодавчим актом.

В окремих випадках правоздатність юридичних осіб згідно з діючим законодавством про підприємницьку діяльність виникає з моменту отримання ними ліцензій на спеціально визначені види діяльності (наприклад, одержання ліцензії на право займатися медичною або юридичною практикою).

Правоздатність юридичних осіб обмежена тими завданнями і правомочностями, які зафіксовані в статутах і положеннях цих юридичних осіб.

Припиняється правоздатність юридичних осіб з моменту:

їхньої реорганізації, поділу, роз'єднання, злиття;

їхньої ліквідації за рішенням компетентного органу.

3. Види юридичних осіб

Юридичні особи можна поділити на окремі види за різними ознаками: залежно від існуючих форм власності в Україні — приватні, колективні, державні та змішані; відповідно до суб'єктного складу українські, спільні з участю іноземного інвестора, іноземні, міжнародні організації та об'єднання. У деяких країнах СНД поширений поділ юридичних осіб на комерційні і некомерційні.