Після встановлення змісту понять життя і смерті можна зупинитися на ознаках убивства, що виділяються теорією карного права.

Першою ознакою убивства є насильницький характер смерті, що виражається в тім, що смерть потерпіл заподіюється шляхом примусового впливу на нього.

Друга ознака убивства – протиправність. Він виражається в тім, що убивство переслідується за законом, як дія, передбачена Особливою частиною КК України.

Саме за цією ознакою ми можемо обмежити убивство від правомірного позбавлення життя. При цьому під правомірним позбавленням життя варто розуміти випадки заподіяння смерті в стані необхідної оборони, а також при приведенні у виконання смертного вироку. Хоча недавня постанова Конституційного суду визначило, що застосування страти як покарання, є неконституційним і надалі застосовуватися судами не повинне.

Зрештою, IV Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року визнає цілком законним застосування військового насильства, включаючи фізичне знищення, у відношенні облич, що борють, (комбатантів) ворожої армії.

Третя ознака убивства полягає в тому, що убивство – цією завжди передбачене Особливою частиною КК винна дія, що зазіхає на життя іншої людини і причиняющее йому смерть. За цією ознакою вбивство відрізняється від випадкового заподіяння смерті. Вбивство завжди виражається в протиправному позбавленні життя іншої людини (не самогубство і не пособництво йому). Прохання про вбивство з боку іншого обличчя (наприклад, безнадійно хворого, що випробує нестерпні фізичні страждання людини) не виключають відповідальності за цей злочин.

При випадковому заподіянні смерті ми маємо справу з казусом, нещасливим випадком, якщо людин не припускав і не належний був припускати, що його дія спричинить за собою заподіяння смерті.

Зрештою, четвертою ознакою вбивства є позбавлення життя іншої людини.

На підставі перерахованих вище ознак можна сформулювати наступне визначення вбивства.

Вбивство – це протиправне навмисне позбавлення життя іншої людини. Дане визначення підтримується найбільшою частиною вчених -криміналістів.

Але в юридичній літературі зустрічаються спроби дати інше визначення вбивства.

Так, М.Д. Шаргородский визначав убивство тільки як «навмисне позбавлення життя іншої людини» М.Д. Шаргородский, Преступления против жизни и здоровья,М.,1948 г. . Він вважав, що необережне позбавлення життя доцільно убивством не називати, застосовуючи цей термін тільки у відношенні навмисних дій. Ця точка зору не була підтримана вченими.

Н.И. Загородников писав, що «дієслово вбити часто застосовується при будь-якім насильницькому заподіянні смерті, при цьому мається на увазі як злочинне, зловмисне, так і необережне і навіть випадкове заподіяння смерті» Н.И. Загородников, Преступление против жизни по советскому уголовному праву, М., 1961 г., С. 167

. Він указував, що визнання необережного заподіяння смерті не убивством, а іншим злочином може бути сприйнятий, як спроба знизити суспільну небезпеку і негативну оцінку необережного убивства.

Крім того, недоліком цього визначення є і відсутність у ньому ознаки вбивства як «протиправність», без якого вбивство не можна відрізнити від випадків правомірного позбавлення життя.

Сам же Н.И. Загородников до приведеного вище визначенню вбивства додавав: «…якщо заподіяння смерті є підставою кримінальної відповідальності» Н.И. Загородников, Преступление против жизни по советскому уголовному праву, М., 1961 г., С. 156.

Цю позицію критикував С.В. Бородін, що помітив, що «підставою кримінальної відповідальності при вбивстві є щось інше, як вбивство…тому навряд чи можна внести важливе уточнення у визначення поняття вбивства, указавши, що при вбивстві підставою кримінальної відповідальності є вбивство» С.В. Бородин Ответственность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву, М., 1994 г.

.

Діючий у Кримінальний Кодекс передбачає розподіл вбивств на:

просте вбивство, тобто вбивство, зроблене без яких-небудь обтяжуючих чи пом'якшувальних обставин, що впливають на кваліфікацію злочину;

кваліфіковане вбивство, тобто вбивство, зроблене при обтяжуючих обставинах, що впливають на кваліфікацію злочину;

привілейоване вбивство, тобто вбивство, зроблене при пом'якшувальних обставинах, що впливають на кваліфікацію злочину;

необережне заподіяння смерті, тобто заподіяння смерті, зроблене з чи злочинною легковажністю злочинною недбалістю.

Необережне позбавлення життя однією людиною другого карний закон не відносить до вбивства, зв'язуючи це поняття не тільки з наслідками у виді настання смерті потерпілого, але і з навмисною провиною суб'єкта.

Отже, вбивство – це протиправне навмисне позбавлення життя другої людини.

2. Вбивство, вчинене з особливою жорстокістю

Про особливу небезпеку для суспільства такого вбивства свідчать обставини його здійснення, що можуть проявиться в способі дій винного, у байдужному відношенні до страждань потерпілого і других осіб.

Правильне застосування п. 4 ч. 2 ст. 115 КК знаходиться в залежності от того, що розуміється під «собою жорстокістю». Відносячи особливу жорстокість до обставин, що обтяжують навмисне вбивство, закон разом з тим не називає критерії, по яких вбивство повинне бути, визнаним зробленим з особливою жорстокістю.

Особлива жорстокість може бути зв'язана з заподіянням жертві особливих страждань. У п. 8 Постанови от 3 лютого 2003 року № 2 Пленум Верховного Суду України вказав, що ознака особливої жорстокості є в наявності, зокрема, у випадках, коли перед позбавленням чи життя в процесі здійснення вбивства до потерпілого застосовувалися катування, чи відбувалося знущання над жертвою, або, коли убивство зроблене способом, що свідомо для винного зв'язаний із заподіянням потерпілому особливих страждань (нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, використання болісне діючого отрути, тривале позбавлення їжі, води і т.п.).

Так, Ж. був засуджений по п. 4 ч. 2