в) Суб'єкт злочину

Суб'єкт злочину – це особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння і може нести за нього кримінальну відповідальність.

Бути суб'єктом навмисного вбивства може лише особа осудна, що досягла визначеного віку.

Осудність – це здатність особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій. Вона визначається здатністю особи віддавати звіт у своїх діях і керувати ними. Осудність є передумовою провини й умовою кримінальної відповідальності.

Відповідно до КК не підлягає кримінальної відповідальності особа, що під час здійснення суспільно небезпечного діяння знаходилася в стані неосудності, тобто, не могла усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідок хронічного психічного розладу, тимчасового психічного розладу, слабоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Особа, що знаходилася в стані неосудності, не є суб'єктом злочину і не підлягає кримінальної відповідальності. У випадку здійснення цією особою вбивства до неї по призначенню суду можуть бути застосовані міри примусового медичного характеру.

Суб'єктом вбивства може бути визнана особа, якій до моменту здійснення злочину виповнилося 14 років, при цьому особа вважається що достигли визначеного віку не в день народження, а з наступної доби.

Якщо точну дату народження установить неможливо, то судово-медична експертиза встановлює рік народження, при цьому днем народження варто вважати останній день названого року.

Установлення даної вікової межі є виключенням із загального правила, відповідно до якого кримінальної відповідальності підлягають особи не моложе 16 років.

Знижений вік кримінальної відповідальності за кваліфіковане вбивство не зв'язаний, як представляється, з тим, що даний злочин володіє підвищеною суспільною небезпекою і включений у перелік важких злочинів. Законодавець просто виходить з того, що цей злочин являє собою діяння, суспільна небезпека, якого зрозуміла і ясна кожному підлітку в цьому віці. Убивство володіє очевидною і легко усвідомлюваною небезпекою. При його здійсненні винний зазіхає на таке благо, яким володіє сам, і тому має можливість на своєму особистому досвіді усвідомлювати яка його небезпека, у чому складається шкода і які можуть наступить наслідку в результаті його здійснення.

Законодавець враховує і той факт, що до 14 років у підлітка вже відбувається початкове формування поглядів, моральних і моральних підвалин особистості, що дозволяє йому усвідомлювати перераховані вище обставини. Тому установлення зниженого віку кримінальної відповідальності за убивство цілком виправдано.

г) Суб'єктивна сторона убивства

Суб'єктивна сторона вбивства характеризується психічним відношенням суб'єкта до свого діяння і смерті потерпілого, що наступила. Діюче карне законодавство встановлює, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає тільки особа винне в здійсненні злочину.

Закон прямо вказує і на те, що здійснення суспільно небезпечного діяння може служить підставою кримінальної відповідальності тільки в тому випадку, якщо це діяння вчинене умисно. Склад злочину, передбачений п. 4 ч. 2 ст. 115 КК допускає тільки навмисну форму вини у виді прямого чи непрямого наміру.

При намірі на вбивство особа усвідомлює, що вчинює діяння, у результаті якого наступить смерть другої людини, реально передбачає цей наслідок і бажає (прямої намір) або свідомо допускає настання смерті чи байдуже відноситься до неі (непрямий намір). Мотиви і мета дій винного можуть бути найрізноманітнішими – от прагнення припинити зазіхання в ситуації необхідної оборони до розправи з потерпілим через чи ревнощі корисливих спонукань.

При прямому намірі винний усвідомить суспільно небезпечний характер своєї чи дії бездіяльності, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає настання цих наслідків.

Інтелектуальний момент при прямо намірі утворить свідомість суб'єктом суспільно небезпечного характеру своїх чи дій бездіяльності і передбачення їх суспільно небезпечних наслідків. Стосовно до вбивства, свідомість характеру своїх дій припускає розуміння винним того, що він зазіхає на життя потерпілого, а передбачення наслідків полягає в уявному представленні в тім, що в результаті вчиненого може наступить смерть потерпілого.

При цьому прямий намір може бути як у тому випадку, коли настання смерті мислиться як неминучий наслідок діяння винного, так і в тому випадку, коли воно представляється як ймовірний наслідок.

Вольовий момент прямого наміру полягає в тому, що винний бажає смерті потерпілого, прагне до цього результату.

При непрямому намірі особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачає суспільно небезпечні наслідки і свідомо допускає настання цих наслідків.

Інтелектуальний момент непрямого наміру нічим не відрізняється от інтелектуального моменту прямого наміру. Розходження складається лише в тім, що при прямому намірі винний передбачає як неминучість, так і імовірність настання смерті потерпілого; при непрямому намірі особа передбачає лише можливість настання смерті потерпілого. У тих же випадках, коли винний передбачає неминучість смерті, це означає, що він діє з прямим наміром. Тому прав Н.И. Загородников, що вважав, що в тих випадках, коли особа навмисне ставиться в умови, при яких вона неминуче повинна лишитися життя, можливість непрямого наміру виключається Н.И. Загородников, Преступление против жизни по советскому уголовному праву, М., 1961 г., С. 156.

При непрямому намірі вольова діяльність особи не направляється безпосередньо на позбавлення потерпілого життя. Вона спрямована на досягнення іншого результату і жодної дії, спрямованої на досягнення смерті потерпілого вона не робить, а тільки створюється небезпека заподіяння смерті потерпілому.

У числі обставин, що мають значення для кваліфікації навмисного убивства, що характеризує суб'єктивну сторону цього злочину, необхідний назвати мотив і мету здійснення вбивства.

Мотив – це