Не є зробленими і тими юридичними нормами, санкції яких не відповідають суспільної небезпеки того чи іншого правопорушення - або занадто суворі, або занадто м'які. Те й інше погано.

6. Недостатньо ефективна робота правоохоронних органів. Охоронною діяльністю, тобто припиненням правопорушень і боротьбою з ними, займаються багато державних органів і посадових осіб. Це і керівник чи підприємства установи, що припиняє дисциплінарні провини і карає робітників та службовців за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку. Це і представницькі органи влади всіх рівнів, що утворять у своєму складі комітети і комісії з законності, правопорядку і боротьбі зі злочинністю й ін. Однак є спеціальні правоохоронні органи, для яких охорона правопорядку, боротьба з правопорушеннями, захист прав і законних інтересів громадян є основною функцією.

До таких органів відносяться суд, прокуратура, органи внутрішніх справ (і насамперед міліції), органи міністерства безпеки, арбітраж, нотаріат, відомчі контрольні органи і деякі інші. Ведучу роль у припиненні правопорушень і боротьбі з ними грають органи внутрішніх справ, органи безпеки, суди, прокуратура. В останні роки діяльність цих органів регламентована новим законодавством, ґрунтовно перебудована. Вони звільнилися від невластивих їм функцій, знайшли оптимальну структуру і більш чітку компетенцію.

Високий рівень правопорушень у країні і постійному їхньому росту говорять про те, що правоохоронні органи працюють поки ще неефективно, не виявляють належної активності і наступальності в боротьбі зі злочинністю, неоперативно реагують на появу нових форм і видів правопорушень, уступають злочинцям у техніку, засобах зв'язку і захисти. Усе це народжує в облич, що роблять протиправні діяння, впевненість у безкарності і стимулює подальші правопорушення. Поліпшення діяльності правоохоронних, органів - цілком посильна і розв'язувана задача.

Запропонований перелік умов, що формують причину правопорушень, не є вичерпним і постійним. У залежності від особливостей розвитку суспільства в той чи інший період одні умови можуть утрачати зміст, інші, навпроти, стають дуже значними. Такою умовою, наприклад, стали в деяких регіонах колишнього Союзу національні відносини, що загострилися.

Провокуювані національні конфлікти різко загострили криміногенну обстановку.

Таким чином, наявність правопорушень у сучасному пострадянському суспільстві, їхній характер і рівень обумовлюються цілим комплексом негативних явищ (причиною і багатьма умовами).

Подолання такого роду явищ - це і є шляху запобігання правопорушень і боротьби з ними. Зусилля і засоби на цьому поприщі має бути затратити величезні, але зволікання тут обійдеться кожній людині і суспільству ще дорожче. Правопорушення (і насамперед злочину) на сьогоднішній день не тільки загрожують життю, здоров'ю, майну громадян, але і значною мірою дестабілізують проведені реформи.

Висновок

Стосовно до злочинів сформувалася спеціальна наука – кримінологія, виникнення якої іноді зв'язують з опублікуванням у 1876 р. роботи Ч. Ломброзо “Злочинна людина”. У ній затверджувалося, що існують природжені злочинці, поводження яких обумовлене біологічно. Вони володіють специфічними зовнішніми ознаками (асиметрія черепа й обличчя, скошений і низьке чоло, масивна нижня щелепа, великі відстовбурчені вуха, косоокість і ін.) людини злочинного типу, є потенційними злочинцями. Такого роду крайність біологизації причин злочинності на протилежному полюсі містить іншу - соціалізацію цих причин, коли ніякі біологічні фактори не приймаються в увагу, а вся справа зводиться винятково до соціальних обставин.

В даний час у кримінології не вироблений єдиний методологічний підхід до досліджень і навіть у рамках одного з підходів існує безліч різних теорій. Умовно всі кримінологічні навчання про причини злочинного поводження можна розділити на дві великі групи.

Представники першої говорять про те, що злочинне поводження є результатом дії різних соціальних факторів (наприклад, злочин - процес і результат “навчання” особистості в мікрогрупах - у родині, на вулиці, у трудовому колективі і т.д., - якщо в контактах з урахуванням їх частоти і тривалості переважають антигромадські чи погляди види поводження).

Представники іншого напрямку виявлення причин злочинності як фактори, що породжують злочинне поводження, вказують у першу чергу на особливості психіки людини, його спадковості, фізіологічної конституції.

Боротьба з правопорушеннями повинна містити в собі два основних напрямки - попередження здійснення правопорушень і послідовна реалізація юридичної відповідальності за вже зроблені правопорушення. Для того щоб попереджати правопорушення, необхідно впливати на їхні причини й умови, що сприяють здійсненню правопорушень. Оскільки вони являють собою комплекс різноманітних факторів, для їхнього усунення необхідні не тільки спеціально-юридичні міри (правотворчість, правозастосовча діяльність правоохоронних органів), але і люб'язна-виховно-попереджувальна й інформаційна робота з населенням, у тому числі й учнями, залучення громадськості до боротьби з правопорушеннями, комплекс соціальних заходів (міри, що спрямовані в цілому на поліпшення способу життя населення, на рішення соціальних і економічних проблем: це забезпечення зайнятості, необхідних житлових умов, харчування, утворення, пенсійного забезпечення, створення умов для корисного проведення вільного часу, особливо молоддю, скорочення безробіття, сюди ж варто віднести створення соціальних програм, спрямованих на забезпечення фінансової й іншої допомоги обличчям, що знаходяться у важкому матеріальному становищі, у тому числі і колишнім правопорушникам, звільненим з місць висновку і т.д.).

Підводячи підсумок, усе-таки слід зазначити, що розмови про можливість повної ліквідації злочинності й у цілому правопорушень - необґрунтовані й утопічні. Зі злочинністю, правопорушеннями можна і потрібно бороти, запобігати їх, знижуючи тим самим їхній рівень (може бути навіть до мінімуму), але цілком викорінити ці негативні явища, на жаль, неможливо.

Література: