Вживаючи алкоголь, наркотик чи інший одурманюючий засіб, особа усвідомлює, що вони порушують нормальний стан її психіки, але свідомо припускає чи навіть прагне до настання стану сп'яніння. При цьому особа може переслідувати мету вчинення в такому стані злочину, хоча на практиці це трапляється досить рідко. Частіш за все добровільне входження в стан сп'яніння супроводжується лише усвідомленням можливості вчинення аморального поступку чи протиправного діяння, зокрема злочину.

До стану сп'яніння особа доводить себе свідомо. Вона здатна передбачати свою можливу поведінку в такому стані і з врахуванням цього може вирішувати, вживати чи не вживати алкоголь, наркотики чи інші одурманюючі засоби або їх суміші. Не втілюючи в собі медичного критерію неосудності, звичайне сп'яніння, навіть в тяжкій формі, не звільняє від кримінальної відповідальності особу, яка в такому стані вчинила злочин.

Від звичайного, фізіологічного сп'яніння, про яке йдеться в ст.21 КК, необхідно відрізняти патологічне сп'яніння, що є формою тимчасового розладу психічної діяльності і тим самим втілює в собі медичний критерій неосудності.

Патологічне сп'яніння характеризується присмерковим станом психіки, тимчасовим запамороченням, порушенням контакту з оточуючим середовищем. Типовими формами такого сп'яніння є параноїдна (їй притаманні зорові галюцинації, мареннєві ідеї переслідування; особа зовні діє доцільно і цілеспрямовано, за видимої відсутності ознак сп'яніння, однак свідомість її порушена й оточуюча дійсність сприймається спотворено) та епілептоїдна (їй притаманні спотворене сприйняття оточуючого середовища, присмерковий стан свідомості, різко виникаюче рухливе збудження, сильне почуття страху). При патологічному сп'янінні наявний також і юридичний критерій неосудності.

Стан фізіологічного сп'яніння треба відрізняти також від алкогольних психозів як проявів психічного захворювання: алкогольного галюцинозу, алкогольного параноїду тощо. З огляду на наявність обох критеріїв неосудності вчинення в такому стані забороненого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння виключає кримінальну відповідальність.

Зловживання алкоголем може спричинити захворювання хронічним алкоголізмом, що відноситься до психічних аномалій, які не виключають осудності. У хронічних алкоголіків можуть розвиватися психопатичні риси характеру, які зумовлюють те, що такі особи не повною мірою можуть усвідомлювати фактичний бік і суспільну небезпечність своїх дій або/та не повною мірою можуть керувати ними. В такому разі вони є обмежено осудними. На підставі ч.2 ст.20 КК це враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусового заходу медичного характеру, види яких вказані в ст.94 КК (але не примусового лікування, передбаченого ст.96 КК).

В ст.21 не говориться про можливість примусового лікування поряд з призначенням покарання при вчиненні злочину на фунті алкоголізму чи наркоманії (на відміну від припису ст.14 КК України 1960 р.) У статті ж 96 КК України 2001 p., яка регламентує примусове лікування, говориться про його можливе застосування (незалежно від призначення покарання) лише до особи, яка вчинила злочин та має хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. Небезпеку для інших осіб має становити саме хвороба, а не особа, яка під впливом хвороби (скажімо, того ж хронічного алкоголізму) може вчинити протиправне діяння.

Зазначимо, що стан абстиненції (наркотичного голоду) у наркомана є різновидом психічного розладу, що утворює медичний критерій неосудності. Вчинення в такому стані забороненого кримінальним законом діяння, коли особа не могла керувати своїми діями, не тягне кримінальної відповідальності з огляду на стан неосудності. До такої особи може бути застосований примусовий захід медичного характеру, передбачений ст.94 КК.

Використана література

Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Юрінком Інтер,
2001. — 240 с.

Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. - М., Юрид. лит., 1987.

Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Конспект лекций. - Днепропетровск, 1992. - 168 с.

Гегель Георг Вильгельм Фридрих. Философия права. - М., 1990.- 429 с.

Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве. - Владивосток, 1970.

Козаченко И.Я., Сухарев Е.А., Гусев Е.А. Проблема уменьшенной вменяемости. - Екатеринбург, 1993.

Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К.: Атіка, Академія, Ельга-Н. — 2001.— 656 с.

Коржанський М.Й. Словник кримінально-правових термінів. - Київ, 2000. - 200 с.

Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — 512 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін,
В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. — 416 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / С.С. Яценко (відп.ред.). — К. : А.С.К., 2002. — 936с.

Преступники и преступления. - Донецк, 1997. - 410 с.