держави. Але і там не вирішені багато проблем: існують порушення прав особистості, дискримінація окремих соціальних груп. У цих країнах різний принцип державного устрою, своя модель поділу влади. Тому, правова держава – це тільки ідея, концепція, стимул, до якого потрібно прагнути.
На підставі ідей політико-правової лінії можна сформулювати основні ознаки правової держави:
панування права у всіх сферах громадського життя, зв'язаність законом самої держави, усіх його органів, посадових осіб, громадян;
«поділ влади», наявність ефективних форм контролю за здійсненням закону;
непорушність свободи особи, її прав, честі і достоїнства, їхня охорона і гарантії;
взаємна відповідальність держави й особистості.
Таким чином, правова держава – це демократична держава, де забезпечується панування праве, верховенство законів, рівність усіх громадян перед законом і судом, де визнаються і гарантуються права і свободи особи, і де в основу організації державної влади покладений принцип «поділу влади».
По своїй природі, по задачах і функціям діяльність держави неоднорідна. Вона поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Автором концепції поділу влади» у її класичному варіанті з'явився Монтеск'є. При розробці він спирався на досвід своїх попередників: Платона, Аристотеля, Локка.
У роботі « Про дух законів» Монтеск'є писали: « Коли законодавчі виконавчі сили об'єднані в тому самому чи людині органі магістратури, то воля неможлива, тому що можуть виникнути побоювання, що той самий чи монарх тиран зможе ввести тиранічні закони. Знову ж волі не може бути, якщо судова влада не розділена з законодавчої і виконавчий. Якщо вона об'єднана з законодавчою владою, життя і волі суб'єкта будуть піддані довільному контролю, суддя перетворюється в законодавця. Якщо вона об'єднана з виконавчою владою, то суддя може надходити з усією жорстокістю гнобителя.»1 «Верховенство права» Сборник М. 1992г. « Прогресс» стр.16
Цей принцип став фундаментальним Французької Декларації прав людини, прийнятої в 1879 році. У ній говориться: « будь-яке суспільство, у якому гарантії прав чи не захищений поділ влади не визначена, не має конституції взагалі». «Верховенство права» Сборник М. 1992г. « Прогресс» стр.22
Суть принципу поділу влади (пізніше в США це одержало назву система перевірок, стримань, балансів і противаг) полягає в тім, що існує законодавча влада ( конгрес, парламент). У її компетенцію входить прийняття законодавчих актів. Існує виконавча влада в особі Президента, прем'єр-міністра, що разом з державним апаратом організує керування країною, виконання законів на території країни. І судова влада, у задачу якої входить контроль за тим, щоб ці 2 влади здійснювали свою діяльність на основі й у виконання Конституції й інших законодавчих актів. На сучасному етапі Конституції всіх країн визнали поділ влади, як основний.
Принцип поділу влади має величезне соціальне значення. У своєму ідеалі він повинний означати, що рішення, що мають велике значення для народу, не можуть бути прийняті доти, поки по цьому питанню не досягнуто згоди з боку всіх галузей влади. У противному випадку, зосереджена в одних руках влада, буде приймати тільки вигідні для себе закони, буде використовувати політичні привілеї у своїх інтересах, на шкоду інтересам народу.
Законодавча влада – вища влада в державі, тому що закони обов'язкові для усіх. Виконавча влада має великі права, у тому числі правом законодавчої ініціативи, правом вето, але її діяльність повинна бути підзаконна. Значення незалежності судової влади величезно як в інтересах держави, так і в інтересах окремої особистості. Судді повинні бути незалежні від політичних симпатій і інтриг, і повинні підкоряться тільки закону. Але принцип поділу влади не повинний означати їхнього поділу на рівні протиріччя. Владність, як основна ознака держави повинна бути єдиної і цілісний. Це єдність не дозволяє порушувати питання, яка влада важливіше? Інакше виникає ситуація, характерна для сьогоднішньої Росії. Боротьба влади приводять до посилення корупції, розвалу економіки, зниженню життєвого рівня народу.
У правовій державі закони регулюють найбільш важливі відносини, що бідують у правовому регулюванні.
НПА в залежності від своєї юридичної чинності, утворять систему законодавства.
Юридична чинність - це ступінь підпорядкованості даного НПА, його місцем в ієрархії правових актів. Конституція володіє вищою юридичною чинністю. Жодна людина, жодна галузь влади не має право ігнорувати конституцію. Там закріплені фундаментальні основи життєдіяльності суспільства.
Слідом за Конституцією по юридичній чинності йдуть закони. Закони видаються по основних питаннях життя суспільства. Вони безпосередньо виражають волю держави. Всі інші НПА видаються на основі й у виконання законів. Закони не підлягають твердженню з боку іншого державного органа, крім вищого представницьких. Закони можуть бути змінені чи скасовані тільки іншими законами.
Крім законів у систему законодавства входять підзаконні акти уряду, міністерств і відомств. Вони регулюють відносини в межах своєї компетенції, усередині відповідних областей економіки і підзаконні акти місцевих органів влади (регулюють питання місцевого значення).
У правовій державі головне місце по обсязі регулювання займають закони. Число підзаконних актів повинне бути якнайменше. Дуже важливе питання про пряму дію законів, щоб закон не обростав інструкціями.
У правовій державі повинна існувати система контролю за тим, щоб у законах проявилася загальнонародна, а не індивідуальна чи групова воля. Верховенство закону, що не відповідає загальнолюдським цінностям, може принести до встановлення диктатури система контролю повинна гарантувати дотримання законності, не допускати сваволю.
У правовій державі ці функції будуть покладені на судову систему. Суди є провідниками Конституції. Вони повинні