Змістом позову є звернена до суду вимога позивача про проведення судом певних дій із зазначенням способу судового захисту.

Наприклад, у позові про виселення за неможливістю спільного проживання предметом позову виступають спірні правовідносини — право дострокового припинення договору житлового найму; підставою позову — факти поведінки відповідача, що створюють неможливість спільного проживання; змістом — вимога постановити рішення про виселення відповідача.

Питання про визнання змісту самостійним елементом позову є дискусійним у теорії цивільного процесу. Дехто з авторів, виділяючи в позові два елементи, стверджують, що предмет позову — це певні правові вимоги позивача до відповідача, а підстава—фактичні обставини і суб'єктивне право, що породжує вимогу позивача до відповідача. Разом з цим, на їх думку, позов має дві сторони — вимогу до суду про захист права і вимогу позивача до відповідача.

Зіставивши зазначені положення, можна впевнитися, що процесуальна сторона позову—вимога до суду про захист права — не відображається при такому підході в складових частинах позову. Отже, вимога позивача до суду про захист права, безперечно, є третім елементом позову—його змістом.

Зміст позову має практичне значення — за ним проводиться класифікація позовів, завдяки йому полегшуються визначення меж дослідження справи в судовому засіданні, постановлення конкретного, повного і зрозумілого рішення, що є основою для своєчасного і правильного поновлення порушеного права.

Дискусії навколо змісту позову в теорії цивільного процесу породили непевність у визначенні понять решти елементів—предмета і підстави. Стверджується, що предмет позову складають дії і бездіяльність відповідача, стосовно яких позивач вимагає винесення судового рішення, а також матеріальний предмет. Проте останній властивий не для всіх позовів (захист честі, гідності і ділової репутації) і, крім того, є об'єктом спору, а не позову.

Стосовно підстави позову була висловлена і підтримана думка, що позов має не тільки фактичну, а й правову основу. Але цивільне процесуальне право не зобов'язує позивача підтверджувати наявність суб'єктивного цивільного права вказівкою на закон (ст. 137 ЦПК). Позивачі мають тільки зробити посилання на фактичні обставини справи, підвести ж їх під норми закону і встановити наявність суб'єктивного права й обов'язку, який кореспондує такому праву,—завдання суду.

Значна увага, яка приділяється в літературі елементам позову та їх співвідношенню, не випадкова. Вони мають значення для всіх стадій процесу, починаючи з порушення справи і закінчуючи виконанням судового рішення. Елементи індивідуалізують позов, допомагають установити його тотожність з іншим, що має вирішальне значення для порушення цивільної справи в суді й розвитку цивільного процесу (п. 3 ст. 136 ЦПК). Вони визначають зміст процесуальної діяльності із захисту цивільного права.

Виділення елементів позову необхідне для реалізації позивачем права на зміну предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог (ст. 103 ЦПК). Розрізнення понять предмета і підстави позову сприяє з'ясуванню наявності й характеру спірних правовідносин між сторонами, всіх заінтересованих у справі осіб, а також застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, потрібних для підтвердження наявності в сторін конкретного цивільного права й обов'язку.

На основі предмета підстави позову встановлюються обсяг і напрямок дослідження справи в судовому засіданні. Необхідність визначення елементів позову виникає при перевірці існуючими способами обгрунтованості й законності судового рішення. Його повнота може бути правильно встановлена і при зіставленні з предметом і змістом, а обгрунтованість — з підставою позову.

Одержавши відображення в рішенні, яке стало підставою для виконавчого документа і виконання, елементи позову дають змогу виявити правові джерела, які визначають мету і суть виконавчих дій, спрямованих на реалізацію захисту права. Неуважне ставлення до виділення елементів позову, як правило, призводить до неповного дослідження справи, до постановлення незаконного і необгрунтованого рішення.

Елементи позову перебувають між собою у щільному зв'язку. Певні юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і визначають підставу позову, зумовлюють юридичну природу спірних вимог і правовідносини, які складають предмет позову. Водночас правова вимога і правовідносини, що підлягають захисту, визначають і процесуальний засіб такого захисту— зміст позову.

У вимозі до суду про порушення його діяльності щодо захисту права вказується і спосіб бажаного захисту як наслідок, на досягнення якого спрямовується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відображаєтьсся в змісті позову, позови класифікуються на позови про присудження (виконавчі), визнання (установчі), перетворювальні (про конститутивне рішення).

Позови про присудження спрямовуються на поновлення порушеного права й усунення наслідків правопорушення (позови про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують його; примушення відповідача до виконання обов'язку в натурі і стягнення з нього завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором.— штрафу, пені, а також іншим способом (ст. 6 ЦК).

Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом з'ясування існуючих між ними правовідносин, щоб суд своїм рішенням підтвердив наявність чи відсутність права й обов'язку (визнання права власності, авторства тощо). Позов про існування певних правовідносин між сторонами є позитивним, а про визнання їх відсутності — негативним.

Перетворювальні позови спрямовані на зміну або припинення правових відносин (ст. 6 ЦК). Це